Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
Що до економічного становища смердів то Руська Правда говорить про „смердїх коней”, „смердїх холопів” 17), таким чином признає у смердів рухоме майно всякого рода, навіть і холопів, що теж належали до майна.
Але на чиїй землї господарили смерди? Очевидно теж на своїй; тим відріжняли ся вони від хлїборобів иньших катеґорій, які робили на чужій землї — про них будемо говорити низше. Правда, досить розповсюднений погляд бачить в смердах осадників княжих земель, але сей погляд не знаходить собі опертя в фактах. „Княжими” землями тодї були ті нечисленні фільварки, де князї вели своє господарство руками безземельних і невільних робітників; на те, щоб якісь иньші землї уважали ся княжими, не маємо нїякого натяку: вони належали до тих, хто вкладав в них свою працю, й землї смердів були їх власними, о скільки може бути мова про власність в тих часах. Зрештою й наведене вище лїтописне оповіданнє називає село смерда його селом.
Таким чином всї сї звістки вказують на повноправність і економічну самостійність смерда. Але є одна звістка, що говорить зовсїм що иньше, се параґраф, чи властиво — варіант його в декотрих кодексах Руської Правди 18): „а за смердъ и холопъ (вира) 5 гривенъ”. З нього б виходило, що смерд стояв на однїм рівени з холопом, і дїйсно деякі учені виводять се; иньші знов припускають, що разом з катеґорією свобідних смердів істнувала ще иньша — смердів закріплених, подібних до холопів 19). Але про сю другу катеґорію більше нїде нема мови; противно, иньший, згаданий уже вище параґраф 20) зовсїм недвозначно виключає можливість такої катеґорії: вичисливши грошеві кари за ріжні роди худоби, він додає: се кари для смердів, що платять князеви продажу; коли ж злодїями будуть холопи — чи то княжі, чи боярські, чи монастирські, котрих князь не карає продажею, тому що вони не свобідні 21), то за них платить їх господин подвійне відшкодованнє.
Очевидно, що як би окрім тих повноправних смердів були ще иньші, рівнорядні з холопами, про них мусїла-б бути тут згадка. Супроти сього нема иньшого виходу в сучаснім станї наших відомостей як тільки прийняти, що ми тут маємо хибний варіант, бо в иньших кодексах натомість читаєть ся: „а за смердий холопъ 5 гривенъ” 22); се зовсїм правдоподібно.
Про громадську самоуправу сього свобідного селянства говорив я вище 23), а також дав образ і тих державних тягарів, які на нїм тяжіли 24). Судячи з пізнїйших даних, вони були в сумі досить високі, навіть дуже високі місцями — бо оподаткованнє взагалї не визначало ся однородністю і однаковістю, противно — при браку якоїсь докладно означеної підстави оподатковання, при неоднаковости тих господарських комплєксів, які служили одиницею оподатковання, воно розвивало ся своїми осібними дорогами не то що в кождій громадї, а навіть і в кождім такім господарстві 25). Сї значні тягарі мусїли бути немалим стімулом до того, що свобідні селяне переставали господарити й переходили на становище боярських підсусїдків, економічно залежних ріжних катеґорій.
Поруч сього повноправного й економічного самостійного селянства істнувало иньше — залежне, безземельне, що працювало на чужій землї й наслїдком своєї економічної несамостійности було ограничено де що і в своїх правах. Ми знаємо три такі катеґорії, се ізгої, сябри й закупи 26).
Про ізгоїв ми вже говорили 27) й не богато можемо до вище сказаного додати. Ми бачили, що так називали ся люде без суспільного становища, люде неприкаянні, наслїдком того віддані під опіку церкви. Вони уважали ся свобідними: вира за них повна, як і за всїх свобідних. Не маючи власного господарства, вони осїдали на чужих землях. Се бачимо з згадки в фундаційній грамотї смоленської катедри: ся катедра між иньшим дістає від князя, очевидно — його власне або двірське село Ясенське „съ бортникомь, и съ землею, и съ изгои” 28). Митр. Климент у своїм посланию, вичисляючи ріжні предмети тодїшнього землеволодїння, згадує „ізгоїв і сябрів”: „Скажу тобі, хто хоче слави — ті що прикладають (здобувають) дім до дому, села до сїл, ізгоїв і сябрів, бортї і сїножати, ляди й старини” 29). Ся одинока згадка про сябрів показує, що становище їх було анальоґічне з ізгоями. Зрештою й ізгої й сябри, як і иньші безземельні свобідні робітники, правдоподібно, розуміють ся нашими правними памятками в катеґорії закупів.