Необхідні речі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171290396
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Необхідні речі». Краткое содержание книги:
Обережно! Ненормативна лексика!
У форматі PDF A4 збережений видавничий макет книги. (В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.)
– Мені так погано! – ридала Саллі. – Я така б-б-брудна!
– Ну звичайно, – промовила Айрін, похитуючи її й гладячи волосся. – У тебе нема при собі того листа й фотографії?
– Я їх с-сп-палила! – голосно залементувала Саллі в мокрі груди Айрін, і нова буря горя й утрати віднесла її кудись геть.
– Ну звісно, – пробурмотіла Айрін. – Саме так і треба було зробити.
«І все одно, – думала вона, – краще б почекала, щоб і я хоч разок глянула, плакса ти мала».
Саллі провела ніч у спальні для гостей в Айрін, але майже не спала. Зрештою ридання стихли, проте більшу частину ночі вона лежала, втупившись сухими очима в темряву, охоплена похмурими й злісно приємними фантазіями про помсту, яку повністю здатна зрозуміти лише зраджена, а перед тим послужливо закохана людина.
Розділ п’ятнадцятий
Перша клієнтка містера Ґонта «лише за попереднім записом» прибула рівно о восьмій ранку у вівторок. Це була Люсіль Дангем, офіціантка в «Закусочній Нен». Люсіль уразило страшне пожадання, коли вона побачила чорні перлини в одній із шафок «Необхідних речей». Вона знала, що навіть сподіватися не може купити таку дорогу річ, навіть за мільйон років. Точно не на зарплату, яку їй відслинявлює та скнара Нен Робертс. І все одно, коли містер Ґонт запропонував обговорити варіанти, але так, щоб пів міста не стояло їм над душами (так би мовити), Люсіль пристала на пропозицію, наче голодна рибина, що кидається на блискучу блешню.
Вона вийшла з «Необхідних речей» о восьмій двадцять із виразом розмареної мрійливої радості на обличчі. Люсіль придбала чорні перлини за неймовірною ціною – тридцять вісім доларів і п’ятдесят центів. Також вона пообіцяла трішки підколоти, зовсім невинно розіграти того чванливого баптистського священника Вільяма Роуза. І на думку Люсіль, це для неї не робота, а чисте задоволення. Той смердюк, що вічно сипле цитатами з Біблії, ще жодного разу не залишив їй чайових, навіть якогось ламаного десятицентовика. Люсіль (чесна методистка, яка взагалі ніколи не була проти розтрусити сідниці під гарячі мелодії буґі ввечері суботи) чула, що винагороду ти собі відкладаєш у раю. Цікаво, чи преподобний Роуз чув, що блаженні ті, хто дають, а не ті, хто отримують.
Що ж, вона йому трішки відплатить… і дійсно, цілком невинним способом. Містер Ґонт їй так сказав.
Той джентльмен провів її поглядом, приємно всміхаючись. У нього сьогодні розплановано неймовірно діяльний день, неймовірно діяльний, щопівгодинні зустрічі, телефонні дзвінки. Карнавал організовано: один великий атракціон уже успішно пройшов перевірку, до часу запускати всі розважальні об’єкти одразу – палицею докинути. Як завжди, коли він досягає цієї точки, чи то в Лівані, чи в Анкарі, чи в західних провінціях Канади, чи просто тут, у Зажоп-Сіті, США, то відчуває, що годин у добі йому просто не вистачає. Але потрібно докладати всіх зусиль, щоб досягти мети, бо в трудівливих руках робота горить, а досягати чогось – річ шляхетна сама по собі, і…
…і якщо старі очі не зраджують його, друга сьогоднішня клієнтка, Іветт Джендрон, уже квапиться по тротуару до навісу просто зараз.
– Діяльний, діяльний, діяльний день, – пробурмотів містер Ґонт і зафіксував на обличчі широку гостинну усмішку.
Алан Пенґборн прибув у свій кабінет о восьмій тридцять, і в нього на столі до телефона вже було приклеєно листочок із повідомленням. Генрі Пейтон із поліції штату телефонував о сьомій сорок п’ять. Просив Алана якнайшвидше перетелефонувати. Алан сів у крісло, затиснув слухавку між вухом і плечем і натиснув кнопку, що викликала відділ поліції в Оксфорді. Із верхньої шухляди столу він дістав чотири срібні долари.
– Привіт, Алане, – привітався Генрі. – Боюся, маю погані новини стосовно твого подвійного вбивства.
– О, то тепер це вже, виходить, моє подвійне вбивство, – сказав Алан. Він стиснув кулак навколо чотирьох кружалець, а тоді розкрив долоню. Їх стало три. Він відкинувся в кріслі й закинув ноги на стіл. – Новини, мабуть, зовсім паскудні.
– А ти наче й не здивований.
– Ніт. – Він знову стиснув кулак і мізинцем «виштовхав» найнижчий срібний долар зі стосу. Ця операція потребує певної делікатності… але Алан цілком готовий до такого виклику. Срібний долар вискочив із кулака й приземлився в рукав. Почулося легеньке «теньк!», коли монета врізалася в першу, хоча під час реального виступу цей звук фокусник прикриє балаканиною. Алан знову розкрив долоню, на якій тепер було лише дві монети.