Необхідні речі

– Ну що ж, тоді, можливо, нам удасться домовитися. Розумієте, Туз, у мене дуже прості правила бізнесу. Хотіли б їх почути?

– Звичайно. – І Туз не лукавив.

– Продається все. Така в мене філософія. Продається все.

– Продається все, – замріяно повторив Туз. – Вау! Жостко!

– Так! Жостко! А тепер, Туз, мені потрібно попоїсти. Я був сьогодні надто зайнятий для трапези, хоч і свято. Попросив би вас приєднатися, але…

– Ой, я не можу, справді.

– Ні, звісно ні. Вам треба відвідати певні місця, викопати певні ями, так? Чекатиму на вас завтра ввечері, між восьмою й дев’ятою.

– Між восьмою й дев’ятою.

– Так. Як споночіє.

– Коли ніхто не знатиме й не бачитиме, – замріяно сказав Туз.

– У яблучко! На добраніч, Туз.

Містер Ґонт протягнув руку. Туз простягнув свою у відповідь… а тоді побачив, що в долоні Ґонта вже щось є. То був коричневий пацюк із пастки в комірчині. Туз відсахнувся, видушивши тихий згидований стогін. Він не мав поняття, коли містер Ґонт устиг узяти того мертвого щура. Чи, може, то інший?

Туз вирішив, що йому однаково. Єдине, що точно: він не мав наміру потискати руку з мертвим пацюком, і неважливо, яким крутим перцем містер Ґонт був.

Усміхаючись, містер Ґонт сказав:

– Вибачте. Щороку пам’ять дедалі більше підводить. Здається, я щойно спробував віддати вам свою вечерю!

– Вечерю, – ледь чутним голосом промовив Туз.

– Саме так.

Грубий жовтий ніготь великого пальця пірнув у білу шерсть, що вкривала щурячий живіт, а вже за мить нутрощі витікали містерові Ґонту на безвиразну долоню. Поки Туз не встиг побачити більше, містер Ґонт обернувся й почав зачиняти за собою двері заднього виходу.

– То де ж я поклав той сир?..

Пролунало металеве «хрясь!», коли замкнувся замок.

Туз нахилився, упевнений у тому, що виблює собі між черевиків. Живіт стиснуло, до горла підступив клубок… а тоді знов опустився.

Бо насправді він не бачив того, що здавалося.

– Це був жарт, – бурмотнув він. – У нього в кишені піджака був гумовий пацюк абощо. То просто був жарт.

Та чи справді? А нутрощі звідки? І холодна желеподібна слизина навколо них? Що про це скажеш?

«Ти просто втомився, – подумав Туз. – Просто тобі привиділося, оце й усе. То був гумовий пацюк. Усе решта… вжух».

Але на мить усе – покинутий гараж, «такер» з автопілотом, навіть те зловісне графіті «ЙОҐ-СОТОТ РУЛИТЬ» – кинулося на нього й прокричало потужним голосом: «Забирайся звідси! Забирайся, поки ще є час!»

Але оце була реально божевільна думка. Там уночі на нього чекають гроші. Може, навіть багато. Може, навіть цілі срані гори грошви.

Туз кілька хвилин постояв у темряві, ніби робот із розрядженим блоком живлення. Потроху, помаленьку, якесь відчуття реальності – відчуття самого себе – повернулося, і він вирішив, що щур не має значення. Як і «такер талісман». Кокаїн натомість значення має, як і карта, а ще Туз усвідомлював, що дуже просте правило бізнесу містера Ґонта також має значення, і більше нічого. Він не може дозволити чомусь іншому мати значення.