Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Вогонь ненависті у тітчиних очах трохи пригас, і посмішка зійшла з вуст.
— Сюзен! Як ти можеш! Та заледве півдюжини разів, відколи ти була дитиною, яка тягнула свої рученята до всього, що могла дістати, навіть до баняка з кропом на…
— Зараз ти б’єш здебільшого словами, — сказала Сюзен. — Я, дурна, терпіла, але відтепер не буду. Мені набридло. Якщо я вже достатньо доросла, щоб підкласти мене під чоловіка за гроші, тоді розмовляй зі мною ввічливо.
Корделія розтулила було рота, щоб захищатися — гнів дівчини та її звинувачення вразили її, — проте відразу збагнула, як хитро Сюзен відволікла її від теми розмови. Від хлопців. Одного хлопця.
— То ти з ним тільки на учті бачилася, Сюзен, більше ніде? Я про Вілла Деаборна. — Хоч ти й добре знаєш, кого я маю на увазі.
— Я бачила його в місті, — Сюзен дивилася тітці просто у вічі, хоча це й коштувало їй неабияких зусиль. За недомовками, як темрява за сутінками, завжди крадеться брехня. — Всіх трьох бачила. Задоволена? — але Сюзен уже бачила, що ця відповідь не вдовольнила тітку, і в її душі наростало хвилювання.
— Ти можеш поклястися іменем батька, що не зустрічаєшся з цим хлопцем, Деаборном?
«Скільки виїздів потай, — подумала Сюзен. — Скільки вивертів. Скільки пересторог, щоб нас ніхто не побачив. І все це одного дощового ранку псові під хвіст через один помах руки. Так легко наразитися на небезпеку. Невже ми вважали, що буде інакше? Невже ми були аж настільки дурні?»
Так… і ні. Насправді вони збожеволіли. І досі були божевільні. Сюзен пригадала, як засмучувався батько, коли ловив її на обмані. Той його розчарований погляд. Відчуття, що її вигадки, хоч які невинні, болюче впиналися йому в душу, як тернові колючки.
— Ні в чому я не клястимуся. Ти не маєш права вимагати цього від мене.
— Поклянися! — заверещала Корделія і вхопилася за стіл, наче земля пішла в неї з-під ніг. — Поклянися! Поклянися! Це тобі не дитячі забавки! Ти вже не дитина! Клянися! Клянися, що ти досі незаймана!
— Ні, — відрізала Сюзен і повернулася, щоб іти. Серце шаленіло в грудях, але в голові панувала страхітлива чіткість. Роланд би відчув її одразу: Сюзен дивилася на світ очима стрільця. На кухні було засклене вікно, що виходило на Крутояр. У шибці віддзеркалювалося страшне примарне відображення тітки Корд, яка, замахнувшись кулаком, наближалася до неї ззаду. Не повертаючись, Сюзен застережливо підняла руку:
— Навіть не думай. Тільки спробуй мене вдарити, ти, суко.
Очі в примарного відображення стали круглими від шоку і переляку. Кулак примари розтиснувся, знову став рукою, опустився вниз уздовж боку жінки-привида.
— Сюзен, — ображеним голосом протягнула Корделія. — Як ти можеш так мене називати? Чого ти така груба зі мною? В чому річ?
Сюзен мовчки вийшла. Перетнула подвір’я і зайшла до сараю. Знайомі з дитинства запахи — коні, деревина, сіно — вдарили в голову й розвіяли надзвичайну прозорість думок. Вона знову стала дитиною, що загубилася в тінях власного збентеження. Пілон тихо заіржав до неї. Сюзен поклала голову йому на шию і гірко заплакала.
— Маєте! — вигукнув шериф Ейвері, коли сеї Деаборн і Гіт пішли. — Як ви й казали, вони просто повільні, як черепахи, й обережні, — він підніс список, написаний чіткими друкованими літерами, до очей, проштудіював його і радісно гигикнув. — Тільки погляньте на це! Яка краса! Ха! Ми ж заздалегідь зможемо перевезти все, що треба сховати від їхніх очей.
— Вони йолопи, — заявив Рейнолдз, плекаючи, проте, надію їм помститися. Якщо Деаборн справді вважав, що йому так просто все минеться і що було — те загуло, тоді він найтупіший з усіх тупих бевзів у країні, густо населеній кретинами.
Помічник Дейв промовчав. Крізь монокль він невтішно споглядав дошку для гри в Замки, де його білу армію розбили вщент за шість метких ходів. Сили Джонаса суцільним потоком винесло з-за Червоного Сховку, і в ньому потонули всі Дейвові сподівання.
— Мені аж кортить загорнутися в плащ і піти з цим до Будинку-на-набережній, — Ейвері досі пожирав очима аркуш паперу з його каліґрафічно написаним списком ферм і ранчо та пропонованими датами відвідин. Список тягнувся аж до Кінця Року й далі. О боги!
— То що тебе стримує? — спитав Джонас і звівся на ноги. Вмить у ногу вдарила блискавка болю.
— Зіграємо ще раз, сей Джонас? — запропонував Дейв, знову розставляючи фігури.
— Швидше я зіграю з травоїдним псом, — озвався Джонас і з неприхованою втіхою спостерігав, як густо червоніє Дейв: спочатку шия, а потім і обличчя пришелепкуватого простака вкрилися червоними плямами. Джонас пошкутильгав до дверей і вийшов на ганок. Мжичка змінилася тихим дощем. Гіл-стріт була безлюдна, волога бруківка виблискувала.