Твори в двох томах. Том 2

Він приголубив Маргет, поцілував її, а потім, задоволений собою і всіма нами, вирішив ощасливити всіх гуртом і взявся роздавати королівства направо й наліво. Не було нікого, хто б не дістав у подарунок бодай найменшого князівства. Нарешті отця Пітера впрохали іти додому; він простував із статечним виглядом. Люди, які юрмилися на вулиці, збагнули, що старому до душі пошана, і почали кричати «ура», а він, надзвичайно потішений, поблажливо розкланювався, милостиво всміхався і час від часу, простягаючи руки, промовляв:

— Благословляю тебе, народе мій!

Нічого сумнішого мені не доводилося бачити. А Маргет з Урсулою всю дорогу проплакали.

Повертаючись додому, я натрапив на Сатану і дорікнув йому за те, що він мене обдурив. Сатана нітрохи не збентежився і дуже просто відповів:

— Ти помиляєшся, я тебе не обманював. Я сказав, що отець Пітер буде щасливий, поки його віку. І це правда, бо він завжди вважатиме себе імператором, і пишатиметься, і радітиме до кінця. Він щасливий зараз, і залишиться щасливим, — єдина по-справжньому щаслива людина в вашій імперії.

— Але ж як ти цього досяг, Сатано! Невже не можна було не позбавляти його розуму?

Розсердити Сатану було важко, але мені це вдалося.

— Який же ти бовдур! Невже ти досі не збагнув, що, тільки втративши розум, людина може бути щаслива! Маючи розум, вона сприймає життя таким, яке воно є, і бачить, що воно жахливе. Лише божевільні можуть бути щасливими, та й то не всі. Щасливий той, хто уявляє себе королем чи богом, решта ж такі самі нещасливі, які були, не втративши розуму. Звісно, ні про кого з вашого роду не можна сказати, що він при своєму розумі, і я вживаю цей вираз умовно. Я позбавив цю людину сухозлітки, яку ви називаєте розумом, замінив бляшанку його розуму сріблом божевілля; ти бачиш наслідки — і ти ж мене засуджуєш! Я обіцяв, що дам йому щастя до кінця його днів, і я додержав слова. Тільки так можна зробити людину щасливою, а ти незадоволений! — Він скрушно зітхнув. — Здається мені, що людському роду важко догодити.

Отакий був Сатана. Він вважав, що прислужитися людині можна, тільки вбивши її чи позбавивши розуму. Я перепросився перед ним як міг, хоч тоді й думав, що він погано розуміється на наших справах.

Сатана мав звичку казати, що людське життя — постійний, безперервний самообман. Від колиски й до могили люди обдурюють себе підробками та химерами, сприймаючи їх за дійсність і будуючи з них фальшивий світ. З десятків уявних чеснот, якими люди хизуються, добре, якщо в них є одна; вони мають себе за золото, а самі всього лише мідь. Одного разу, коли велася така розмова, Сатана заговорив про почуття гумору. Тут я вирішив, що не відступлюсь, і сказав, що люди мають почуття гумору.