Мене називають Червоний

В цій окрузі було чимало парубоцьких осель та вбогих караван-сараїв, тож невдовзі зі зграйок усілякої босоти, яка прибилася до міста й вешталась тут без діла, згуртувалося чимале юрмисько глядачів видовиська-погрому, і це додало ще більше мужності ворогам кави. Тоді-то я второпала, що всі вони — прибічники славетного ваїза з Ерзурума ходжі Нусрета. Вони очищають Стамбул від кав'ярень — розсадників пияцтва й розпусти, карають тих, що збилися з дороговказів великого пророка Магомета, танцюють танок живота і, скачучи під музику, справляють дервішські чорні моління. Вони проклинають ворогів віри, союзників шайтана, ідолопоклонників, єретиків, безбожників та малярів. І я згадала: в цій кав'ярні, крім того, що коять безчинства, ще вішають на стіни всілякі малюнки й розпускають язики, оббріхуючи іслам та ходжу з Ерзурума.

З кав'ярні вибіг слуга її господаря, його обличчя було заюшене кров'ю; мені здалося, що він ось-ось рухне на землю, але хлопець витер рукавом з чола та щік кров, затесався в юрбу й разом з нами спостерігав за тим бешкетом. Боячись прибічників Ерзурумійця, юнак сховався десь за нашими спинами. А мого ока не уникло, що Кара когось запримітив у юрмиську й на мить розгубився. Раптом ерзурумійці хутко зібралися докупи, отже наближались або яничари, або ще якась ворожа ватага. Смолоскипи враз згасли, і довкола зчинилася метушня.

Кара схопив мене за руку й потяг за учнем медресе. «Підете провулками, — сказав він, — хлопець доведе тебе додому». Хлопцеві теж хотілося чимшвидше вибратися звідси, й ми залопотіли ногами. Мої думки витали навколо Кари, однак продовження оповіді від своєї Естер ви не почуєте — вона вже вибула з гри.