Гаррі Поттер і напівкровний принц

- Я ще точно не знаю, який саме… хоч змію, гадаю, можна відразу відкинути… але думаю, що він захований у печері на одному узбережжі за багато миль звідсіля, в печері, яку я шукав страшенно довго, в печері, де Том Редл колись перелякав двох дітей з сиротинця під час їхньої щорічної екскурсії. Пам'ятаєш?

- Так,-відповів Гаррі. - А чим він там захищений?

- Не знаю; маю певні припущення, хоч може виявитися, що вони цілком хибні. -Дамблдор завагався, а тоді сказав: - Гаррі, я пообіцяв узяти тебе з собою, і не відмовляюся від свого слова, але я зробив би величезну по милку, якби не попередив тебе, що це може бути вкрай небезпечно.

- Я з вами, - сказав Гаррі ще до того, як Дамблдор договорив. Він аж кипів злістю на Снейпа, і прагнення вчи нити щось відчайдушне й ризиковане лише подесятери лося. Це, мабуть, відбилося в Гаррі на обличчі, бо Дамблдор відійшов від вікна й уважніше придивився до нього; між його сивими бровами пробігла малесенька зморшка.

- Що з тобою?

- Нічого, - негайно збрехав Гаррі,

- Що тебе засмучує? -Я не засмучений.

- Гаррі, з тебе ніколи не був добрий блоколог…

Це слово виявилося тією іскоркою, що розпалила в Гаррі лють.

- Снейп! - так голосно вигукнув він, що Фоукс аж скрикнув у них за спинами - Снейп, ось що зі мною! Це він розповів Волдемортові про те пророцтво! Він розповів, бо то він підслуховував під дверима! Мені сказала Трелоні!

Дамблдорів вираз не змінився, але Гаррі здалося, що червонястий відблиск призахідного сонця на щоках трохи зблід. Досить довго Дамблдор мовчав.

- Коли ти про це довідався?-спитав він нарешті.

- Та щойно! - відповів Гаррі, ледве стримуючись, щоб не закричати. І все ж не стримався. - І ВИ ЩЕ ДОЗВОЛИЛИ ЙОМУ ТУТ ВИКЛАДАТИ, А ВІН СКАЗАВ ВОЛДЕМОРТОВІ, ЩОБ ТОЙ НАПАВ НА МОЇХ МАМУ Й ТАТА!

Важко дихаючи, наче після бійки, Гаррі відвернувся від Дамблдора, що й далі стояв непорушно, й закрокував кабінетом, потираючи кісточки пальців і з останніх сил гамуючи себе, щоб усе тут не потрощити. Хотілося бушувати й кидатися на Дамблдора, але водночас хотілося піти з ним і знищити горокракс; було бажання образити директора, сказати, що лише такий старий дурень, як він, міг довіряти Снейпові, але був і страх, що Дамблдор не візьме його з собою, якщо він не опанує свій гнів…

- Гаррі, -спокійно сказав Дамблдор.-Вислухай мене.

Було не легше зупинити свою нестримну ходу, ніж за гнуздати крик. Гаррі завмер на місці, закусивши губу, і глянув у Дамблдорове зморшкувате обличчя.

- Професор Снейп зробив жахливу…

- Тільки не кажіть, що це помилка, пане директоре! Він підслуховував під дверима.

- Дай мені договорити.-Дамблдор зачекав, поки Гаррі кивнув головою, і повів далі: - Професор Снейп зробив жахливу помилку. Він ще служив Волдемортові у той вечір, коли почув першу частину пророцтва професорки Трелоні. Звісно, він поспішив розповісти своєму хазяїнові про почуте, бо воно стосувалося хазяїна безпосередньо.

Але він не знав… і не міг знати… за яким саме хлопцем почне після того полювати Волдеморт, як не знав і того, що батьки, яких той погубить під час цих кривавих ловів, добре знайомі професорові Снейпу, і що це будуть твої батько й