Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 966-7047-29-6
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
- І я не кажу. - відразу додав Гаррі.
- Але ж він одужав, правда? Майже миттю став на ноги. -Так, - погодився Гаррі; це була правда, хоч сумління однак його трохи гризло. - Завдяки Снейпові…
- Цієї суботи знову відбуватимеш у Снейпа покарання? -запитав Рон.
- Так. І наступної, і після неї, - зітхнув Гаррі. -А якщо до кінця семестру не встигну впорядкувати всі коробки, то, як він дав зрозуміти, ця робота чекає на мене і в на ступному навчальному році.
Покарання дратувало його ще й тому, що забирало й так обмежений час, який він міг би провести з Джіні. Гаррі іноді думав, чи не чинить Снейп свідомо, щоразу затримуючи його дедалі довше і натякаючи, що Гаррі пропускає такі гарні погожі дні.
З гірких роздумів його вивів Джимі Пікс, що приніс сувій пергаменту.
- Дякую, Джимі… о. та це ж від Дамблдора! - схвильовано вигукнув Гаррі, розгортаючи й читаючи пергамент - Він вимагає, щоб я негайно прибув до нього!
Друзі глянули один на одного.
- Оце так, - прошепотів Рон. - Ти не думаєш… що він знайшов…
- Краще піду й перевірю. - зірвався на ноги Гаррі. Він вискочив з вітальні й помчав по восьмому поверсі,
не зустрівши нікого, крім Півза, що линув у протилежний бік; привид буденно метнув у Гаррі кілька шматочків крейди і голосно заґелґотав, ухиляючись від Гарріного оборонного пристріту. Коли Півз зник, у коридорах знову запанувала тиша; до відбою залишалося всього чверть години, і більшість учнів порозходилися по своїх вітальнях.
І тут Гаррі почув вереск і гуркіт. Він завмер і прислухався.
- Як… ти… смієш… а-а-а-а-ай!
Шум долинав з найближчого коридору; Гаррі кинувся на звук з чарівною паличкою напоготові, завернув за ріг і побачив, що на підлозі лежить професорка Трелоні, голову якої накривала одна з її численних шалей. Навколо неї валялися пляшки з хересом, до того ж одна розбита.
- Пані професорко…
Гаррі підбіг до вчительки й допоміг їй підвестися. Разки її блискучого намиста заплуталися за окуляри. Вона голосно гикнула, пригладила волосся й сперлася на руку свого рятівника.
- Що сталося, пані професорко?
- Якби ж я знала! - пронизливо вигукнула вона. - Я собі прогулювалася, обмірковуючи деякі темні знамення, що їх зуміла побачити…
Але Гаррі слухав її не дуже уважно. Він раптом усвідомив, де саме вони стояли: праворуч висів гобелен з танцюючими тролями, а ліворуч тяглася та гладенька й не проникна ділянка кам'яної стіни, що приховувала…
Я - Пані професорко, ви намагалися зайти в кімнату на вимогу?
- …знаки, що ними мене було удостоєно… що? Очі в неї раптом забігали,
- У кімнату на вимогу, - повторив Гаррі. - Ви намагалися туди потрапити?
- Я… ну… я й не знала, що учням про неї відомо…
- Не всім,- уточнив Гаррі. - І що сталося? Ви закричали так… наче хтось на вас напав…
- Я… ну, - пробурмотіла професорка Трелоні, а тоді, мовби захищаючись, щільніше загорнулася в свої шалі й подивилася на нього неймовірно побільшеними очима. - Я хотіла… е-е… покласти деякі… гм… особисті речі на зберігання в цій кімнаті… - І вона щось забурмотіла про «гидкі звинувачення».
- Ясно, - Гаррі глянув на пляшки з хересом. - Але ви не змогли туди зайти, щоб їх там заховати?
Його це здивувало, адже для нього кімната, зрештою, таки відчинилася, коли він захотів сховати там книжку Напівкровного Принца.
- Ой, та зайшла я спокійно, - люто глянула на стіну професорка Трелоні -Але там уже хтось був.
- Хтось був?… А хто?-розхвилювався Гаррі. - Хто там був?
- Гадки не маю, - професорку Трелоні трохи спантеличила Поттерова настирливість. - Я зайшла в кімнату й почула там чийсь голос - а такого ще ні разу не бувало за всі ті роки, що я тут ховаю… тобто, що я користаюся цією кімнатою.
- Голос? І що він казав?
- Не знаю, чи він взагалі щось казав, - відповіла професорка Трелоні. - Він просто… горлав.
- Горлав?
- Радісно, - додала вона. Гаррі дивився на неї уважно.
- То був чоловік чи жінка?
- Радше, чоловік. - припустила професорка Трелоні. -І він був радісний?
- Аж занадто, - презирливо пирхнула професорка Трелоні. -Наче щось святкував?
- Безперечно.
- І що далі?…
- А тоді я гукнула: «Хто там?»
- А ви не могли цього з'ясувати, не запитуючи? - дещо роздратувався Гаррі.
- Мій Внутрішній Зір. - з почуттям власної гідності сказала професорка, поправляючи шалі та численні разки блискучого намиста, - був зосереджений на справах, що виходять далеко за межі буденних реалій, пов'язаних з горлопанськими голосами.
- Зрозуміло, - швидко погодився Гаррі: він уже по горло був ситий теревенями професорки Трелоні про її Внутрішній Зір. - І що, той голос відповів, хто він такий?