Необхідні речі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171290396
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Необхідні речі». Краткое содержание книги:
Обережно! Ненормативна лексика!
У форматі PDF A4 збережений видавничий макет книги. (В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.)
Тузові захотілося вийти, обійти авто й глянути, чи вдасться відкрити капот… але це скидалося на надмірне обдумування того шаленого імені – Йоґ чи як там. Чомусь це здавалося поганою ідеєю. Гарною ідеєю здавалося повернути цю штуку в Касл-Рок якомога швидше.
Він уже зібрався виходити з машини, взявся за пристрій керування дверима, а тоді натомість натиснув клаксон, просто щоб перевірити, чи щось станеться. Дещо сталося. Двері тихо посунулися на рейках.
«Десь там точно є якийсь датчик звуку», – сказав він собі, хоча вже й не вірив у це. І не переймався. Туз перемкнув на першу, і «талісман» тріпнувся з гаража. Туз бібікнув удруге, виїхавши на побатований шлях до діри в огорожі, і в дзеркальце заднього огляду побачив, як у гаражі згасло світло, а двері почали опускатися. Також устиг побачити свій «челленджер», що стояв передом до стіни, і зім’ятий брезент поруч. У нього було дивне відчуття, що більше він його не побачить. Туз зрозумів, що цим він також не переймається.
«Талісман» не лише їхав як машина мрії, а ніби сам знав дорогу назад на Сторроу-драйв і платну північну магістраль. Іноді сигнали повороту загорялися ніби самотужки. У таких випадках Туз просто повертав. Зовсім скоро маленькі страшні нетрі Кембриджа, де він знайшов «такер», лишилися позаду, а обриси моста Тобіна, більш відомого як «міст містичної ріки», замаячіли попереду, чорним козловим краном на тлі сутінкового неба.
Туз увімкнув фари, і попереду вмить вистрелило разюче віяло сяйва. Коли він повернув кермо, віяло світла повернуло разом із ним. Та фара посередині – неабияка штука. «Не дивно, що бідного придурка, який вигадав це авто, поперли з ринку», – подумав Туз.
Він від’їхав уже миль на тридцять від Бостона, коли побачив, що стрілка показника бензину вже на літері П. Туз повернув на найближчому виїзді і під’їхав автомобілем містера Ґонта до колонок заправки «Мобайл», що розташувалася в підніжжі з’їзду. Пістолетник брудним великим пальцем поправив кепку на голові й вражено підійшов до машини.
– Класна тачка! – промовив він. – Де взяв?
Не роздумуючи, Туз відповів:
– Рівнини Ленґ. «Вінтажні автомобілі Йоґа-Сотота».
– Де-де?
– Синку, просто заправ – у нас тут не телевікторина.
– А! – гукнув пістолетник, вдруге глянувши на Туза й одразу зайнявши раболіпську позицію. – Звісно! Уже!
І він спробував, але колонка зупинилася майже одразу, нарахувавши лише чотирнадцять центів. Пістолетник пробував утиснути ще, ввімкнуши подачу вручну, але бензин просто вихлюпнувся з бака, пролився на блискучий жовтий бік «талісмана» і закрапав на гудрон.
– Здається, там вдосталь бензину, – боязко припустив пістолетник.
– Думаю, так.
– Може, у вас зламана шкала…
– Бензин з машини витри. Чи ти хочеш, щоб фарба потріскалася? Ти шо, офонарів?
Хлопець одразу взявся за роботу, а Туз пішов у туалет, щоб трішки припудрити носик. Коли вийшов, пістолетник стояв на пристойній дистанції від «талісмана», нервово мнучи в руках ганчірку.
«Переляканий, – подумав Туз. – Чого боїться? Мене?»
Ні: хлопець в уніформі «Мобайл» і близько не дивився в бік Туза. Він не відривав погляду від «такера».
«Спробував його торкнутися», – зрозумів Туз.
Одкровення – а то було воно, саме воно – спричинило дрібну похмуру посмішку в кутиках рота.
Хлопець спробував торкнутися, і щось сталося. Що саме – неважливо. Це навчило його, що дивитися можна, але торкатися краще не варто, а це – єдине, що має значення.
– Грошей не треба, – сказав пістолетник.
– Правильно кажеш.
Туз сів за кермо і швидко покотив геть. Йому спала на думку нова ідея стосовно «талісмана». Певним чином страшна, але, з іншого боку, справді чудова. Він подумав, що, можливо, показник бензину завжди показує порожній бак… і що бак завжди повний.
Дорожні застави з оплатою для пасажирських автомобілів у Нью-Гемпширі автоматичні: кидаєш дріб’язку на бакс («Будь ласка, без одноцентовиків») у кошик, червоне світло змінюється на зелене, проїжджаєш. Проте коли Туз під’їхав на «такері талісмані» до кошика, що випинався зі стовпа, зелене світло загорілося самотужки, і з’явився маленький знак:
СПЛАЧЕНО, ДЯКУЄМО.
– Щоб на мені шкура луснула, – бурмотнув Туз і поїхав у бік Мейну.
Проїхавши Портленд, він тримав «талісман» на швидкості трішки більш ніж вісімдесят на годину, і під капотом було ще вдосталь потужності. Одразу за виїздом з Фалмаута він піднявся на пагорб і побачив автомобіль поліції штату, що крався поруч із магістраллю. З вікна водія виразно стриміли торпедоподібні обриси ручного радара.