Над Шпрее клубочаться хмари

Думбрайт лютував. Він кляв усе на світі, в тому числі й себе самого. Мабуть, себе найбільше. Затримався б хоч на місяць у Флориді, і все було б гаразд. Ходив би, мов бог-громовержець! Гримів громами, шугав блискавками в цих нездар, у цих недоумків. А тепер громи і блискавки можуть упасти на його голову.

Як міг Нунке допустити, щоб школу віддали під начало Шлітсена? Куряче гузно він, а не начальник школи! А пнеться повчати інших. «… Якщо вдумливо ці факти проаналізувати…» Ти нааналізуєш! Під носом у себе не бачиш, а туди ж аналізувати… пачкун смердючий! За кілька днів дві такі події: самогубство Гусєва і втеча Ворона. Що Гусєв наклав на себе руки, втрата невелика, не в ньому справа. Річ в іншому — резонанс серед курсантів, у тому, як вони тлумачать його смерть. Усі певні: Гусєв був не сповна розуму після випробування в апараті, його там замордували. От і провадь тепер дальші експерименти! І винен знов-таки Шлітсен. Підібрав до пари! Один велетень, а другий миршавий недоносок. Та ще пустив апарати на повну потужність! За інших обставин, правду сказати, справу з самогубством Гусєва можна було б зам’яти, не виносити за межі школи. Виробничий брак, тільки й усього. Одним менше, одним більше, це не має принципового значення. Але коли на такому тлі відбувається ще й інша подія — несподівано вибухає бомба… і від того вибуху здригаються стіни школи, підлога тікає з-під ніг, ось-ось завалиться стеля… Ні, такого не приховаєш! За таке доведеться сплачувати.

Хто б міг подумати, що ту бомбу підкладе нікчема, напівмертвий старик, дармоїд, якому вже місце на звалищі. Генерал! Спеціаліст по Росії. Скільки у нас таких генералів без армії у шпарках трущоб і в чергах за тарілкою супу. А у Воронова, бачте, знайшлися благодійники. Ще б пак! Вони, оці нунке і шлітсени, ладні впасти ниць перед кожним мундиром, яким би пошарпаним і зотлілим він не був. Бо й самі тужать за своїми мундирами і регаліями. От і маєте!

Якби Воронов кудись гайнув, забився перед смертю в закуток — це було б ще півбіди. Можна б і списати його, знайти в морзі схожий на нього труп, подати в газету траурне оголошення. Але ж ні. Певно, наостанку старий ще комусь перепродався в котрий вже раз! А щоб набити собі ціну, бо хто ж поласиться на таку коростяву шкапу? — поцупив з сейфа Шлітсена анкети курсантів і деякі цілком секретні документи.

Збіг обставин, наче диявол ворожив. Треба ж було статися, щоб Шлітсен, почувши про Гусєва, кинувся з кабінету, забувши ключі від сейфа в отворі замка. Воронову лишилося тільки набрати на диску потрібну комбінацію цифр, крутнути ключем, забрати теку з анкетами, покласти на її місце іншу, з нижньої полиці, де зберігалися давні архівні матеріали. Старий зубр діяв спритно й вправно. Коли, повернувшись, Шлітсен зазирнув у сейф, ніщо не виказувало, що тут хазяйнувала чужа рука.