Перше Правило Чарівника

Вона швидко поцілувала його в щоку й пішла. Оглянувши майданчик, вона не помітила Річарда. Вона всіх питала, де він, але ніхто не бачив його. Келен обійшла всіх кругом. Де він? Діти спробували втягнути її в свій хоровод, дорослі пропонували їй частування. Інші хотіли поговорити з нею. Келен ввічливо відхиляла всі пропозиції.

Нарешті вона попрямувала до будинку Савідліна, вирішивши, що вже там-то точно знайде Річарда. Але будинок був порожній. Вона опустилася на підлогу. Невже він пішов без неї? В душу закрався сумнів. Вона обвела поглядом кімнату. Ні. Його мішок все ще валявся там, де вона залишила його, коли приходила за яблуком. І потім, Річард не пішов би до танцюючих.

І тут її осяяло. Вона знає, де Річард. Келен посміхнулася власним думкам, дістала з мішка яблуко і попрямувала до будинку духів.

Раптово темряву розірвав яскравий спалах. Келен не відразу усвідомила, що це, але подивившись в просвіт між хатинами, побачила блискавку. Блискавку на горизонті, що розгалузилася в усіх напрямках, оточила все, розірвала небо хижими кігтями, прокола темні хмари, пофарбувавши їх зсередини переливами світла. Грому не було. І раптом все зникло, повернулася темрява.

«Так коли ж закінчиться ця негода?», — Подумки запитала Келен. Чи побачить вона ще колись сонце або зірки? «Знову ці чарівники з своїми хмарами», — подумала вона, хитаючи головою. Цікаво, чи побачить вона коли-небудь Зедда? Принаймні хмари захищають Річарда від Даркена Рала.

Будинок духів стояв у темряві, далеко від шуму і святкової метушні. Келен тихенько штовхнула двері. Річард сидів на підлозі біля вогнища. Поруч валявся меч у піхвах. Він обернувся на скрип дверей.

— Твій провідник хоче поговорити з тобою, — сказала Келен, входячи в хатину. Вона опустилася на підлогу поруч з Річардом.

Серце її шалено калатало.

— І що ж мені хоче сказати мій провідник? — Річард мимоволі посміхнувся.

— Я хотіла сказати, що була неправа, — тихо промовила Келен, мнучи край одягу. — Вибач мені, будь ласка. І не тільки за те, що я так з тобою обійшлася. Прости, що не довіряла тобі.

Річард обхопив руками коліна. Він повернувся до Келен. Червоний відблиск вогню відбився в його спокійних очах.

— Я подумки повторював свою промову, але як тільки ти увійшла, у мене все вилетіло з голови. — Він знову посміхнувся. — Вибачення прийняті.

Вона відчула полегшення, її серце тануло. Вона кинула на нього погляд з-під він.

— А промова була хороша?

Його усмішка стала ширшою.

— Так. Принаймні так мені здавалося. Втім, не впевнений.

— У тебе це добре виходить. Старійшини перелякалися до смерті. Та і Птахолов теж. — Вона потягнулася і наділа йому на шию свисток.

Річард помацав свисток.

— Що це?

— Подарунок Птахолова. Він просить вибачення за те, що намагався змусити тебе це зробити. Він сказав, що теж не мав на це права. Подарунок — подяка за те, що ти відкрив йому очі. Завтра він покаже, як ним користуватися. — Келен повернулася спиною до вогнища і посунулася ближче до Річарда. Ніч видалася напрочуд теплою. В хатині було жарко від вогню, що горить у вогнищі. У Річарда шкіра блищала від поту, і тому візерунки на грудях і на руках надавали йому дикого і первісного вигляду. — Ти вмієш відкривати людям очі, — зніяковіло пробурмотіла вона. — Думаю, тут не обійшлося без магії.