Чому люди тупі? Психологія дурості
- Автор: Марміон Жан-Франсуа
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7615-4
- Переводчик: Марина Марченко
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Чому люди тупі? Психологія дурості». Краткое содержание книги:
- Як інтернет і соціальні мережі роблять нас дурними
- Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці
- Як боротися з колективною тупістю
- Пропаганда відсталості та методи протистояння обскурантизму
У цій сміливій, часом зухвалій і відвертій історії психіатри, вчені, філософи, соціологи та письменники з усього світу пропонують нам свій погляд на людську дурість, її природу і на те, чому вона досі існує в нашому житті.
Упередження ретроспективи: я так і казав!
«Ви здивовані результатами виборів?» — «Аж ніяк! — відповідає політолог. — Правду кажучи, інакше й бути не могло!» І щиро перелічує факти й загальні тенденції, що логічно привели до нинішньої ситуації… якої він одначе ніколи не провіщав. Можна подумати, що доля має свої інструкції до застосування, які, проте, забувають розкрити, аж поки не стає запізно.
Упередження авторитету: «ефект білого халата»
Одного ранку невідомий, перевдягнений у Наполеона, попереджає перехожих, що над містом щойно пролетів невпізнаний летючий об’єкт. Він простягає їм маски для захисту від імовірно отруйних позаземних еманацій. По обіді він робить те саме, але вдягнений у білий халат. У якому з двох випадків, на вашу думку, перехожі вагатимуться? Перед фахівцем ми почуваємось дітьми. Найвідомішою ілюстрацією цього явища був дослід соціального психолога Стенлі Мілґрема у 1960-х роках, в якому звичайні люди на догоду псевдонауковцю погоджувалися бити електричним струмом незнайомців.
Упередження самовдоволення: а всралась невістка
Коли я досягаю успіху, це тому, що я хороший. Коли мене спіткає невдача, це провина інших або обставини так склались. Не плутати з фундаментальною помилкою атрибуції: ми вважаємо інших відповідальними за їхню поведінку попри зовнішні фактори. Наприклад, ми вважаємо, що той, хто читає промову Фіделя Кастро, тому що зобов’язаний це робити, таки з нею згодний (доведено експериментально).
Ілюзія причинності (або ілюзорна кореляція): лелеки й немовлята
Дві послідовні події не обов’язково пов’язані. Якщо одночасно зростає кількість лелек і немовлят, між цими подіями немає жодного причинного зв’язку. Однак ілюзія причинності викликає гострі дебати. Так, в останні двадцять років відчутне збільшення випадків аутизму збіглося з розквітом інтернету… отже, інтернет спричиняє аутизм. Ця смілива гіпотеза, що викликала чимало сарказму, завдячує своїм народженням дослідниці Сьюзан Ґрінфілд з університету Оксфорда.
Ефект гало: хто вкрав яйце, вкраде й курку
У тебе гарні очі… Отож ти маєш бути милим, розумним, чесним і добре пахнути під пахвами. Абсурд? Визнання однієї позитивної характеристики в людини схиляє до приписування їй багатьох інших. У школі фізично привабливіший учень легше отримуватиме хороші оцінки, тому що його вважатимуть обдарованішим і сумліннішим. Так, це жахливо. Особливо, коли сам ти не красень.
Ж.-Ф. М.
Дурість і когнітивні упередження
Подібно до більшості авторів, які писали про дурість, я почну з признання. Я погодилася написати цю статтю під час дуже жвавої суперечки з друзями, хоча запропонована назва мені не подобалась. Тому що, ставлячи поруч «дурість» і «когнітивні упередження», ми наражаємось на ризик їхнього поєднання.
Дві думки чітко вимальовувались у мене в голові.
Перша про те, що дурість — це термін, який слугує для кваліфікації дії чи висловлювання у зневажливішій формі, ніж «глупство». Отже, ця характеристика мусила би мати потужну регулятивну владу (якщо ми його застосовуємо щодо інших), і особливо — саморегулятивну (якщо ми його застосовуємо до себе). Якщо я кажу собі, що вчинила дурість, то зазвичай не маю жодного бажання її повторювати. Мені соромно! Сила цього слова мене зацікавила. Проте, оскільки французька мені не рідна, я не відчувала в слові «дурість» (connerie) тієї ж брутальності, яку мені дуже швидко пояснили щодо слова «дурень» (con). І проте, в моєму середовищі, дуже педантичному щодо вибору слів, часто говорять «яка дурість!»…
Друга думка — це переконання, що когнітивні упередження в жодному разі не можна кваліфікувати як дурість. Вони означають різноманітні схильності в сприйманні інформації та в міркуваннях, що призводять до наших численних відступів від правил логіки, теорії ймовірності тощо. Це дуже практичні «спрощення» чи «короткі замикання», які, справді, іноді, хоч і не завжди, приводять нас до помилок. Упередження в сприйманні інформації не означають брак розуму. Вони свідчать про надзвичайну силу наших навичок мислення, сформованих на службу дії, а не заради «чистих» роздумів. У цьому сенсі упередження свідчать про майже хронічне недовикористання наших можливостей, знань і умінь. Ми не усвідомлюємо наші упередження в момент дії, навіть якщо знаємо про них, і головне — визнаємо постфактум. Для тих, хто їх вивчав, вони свідчать про моменти відключення сумніву, та не про нездатність до сумніву.