Чому люди тупі? Психологія дурості
- Автор: Марміон Жан-Франсуа
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7615-4
- Переводчик: Марина Марченко
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Чому люди тупі? Психологія дурості». Краткое содержание книги:
- Як інтернет і соціальні мережі роблять нас дурними
- Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці
- Як боротися з колективною тупістю
- Пропаганда відсталості та методи протистояння обскурантизму
У цій сміливій, часом зухвалій і відвертій історії психіатри, вчені, філософи, соціологи та письменники з усього світу пропонують нам свій погляд на людську дурість, її природу і на те, чому вона досі існує в нашому житті.
У своїй останній книжці, «Мислення швидке і повільне»[34], Деніел Канеман — знову він — відзначає, що ми розмірковуємо з двома швидкостями.
Та, яку нобелівський лауреат називає «система 1», — прерогатива евристик. Це автопілот. Ми думаємо погано, але швидко, під впливом емоцій робимо максимум з того, що маємо під носом, і переходимо до іншого. Ми категоризуємо світ нашвидкуруч, карикатурно, похапцем… Дуже часто це спрацьовує, але часом — ні. Тоді настає черга системи 2. Потужна, точна, досконала, вона здатна до розумових вправ вищого рівня. Її не обдуриш. На галай-балай вона ненавидить. Вона включається, хоч і неквапно. У неї єдиний недолік: вона лінива. Поки жвава система 1 веде човен сяк-так за течією подій, система 2 дає їй рулити. Аж ось трапляється коловорот, вона зволяє стати до керма… але монополізує увагу, споживає багато енергії. За якість доводиться платити! Одним словом, завдяки системі 2 якщо ми хочемо добре поміркувати, то можемо. Трошки. Але ми майже ніколи не хочемо.
І навіть тоді ми ніколи не досягаємо непогрішності холодної формальної логіки. Герберт Саймон, також нобелівський лауреат з економіки (але 1978 року), вважав, що ми наділені раціональним мисленням, звісно, але «обмеженим». Саме тому, до речі, наш вид вижив.
Коли б наші предки мали прибрати позу Роденового «Мислителя», перш ніж вирішити, що треба вшиватися від хижака чи ворога, людство вже давно вимерло б! Треба було, щоб існувала система 1, хоч і швидка на помилки.
Але здатністю розмірковувати про неї й аналізувати її недоліки ми завдячуємо паралельному розвитку системи 2, цього дорогого делікатесу, який слід споживати потрошку. Сувора логіка не є нашим природним елементом, натомість ми наділені численними регістрами мислення недосконалого, але пристосованого до нашого становища, що дозволяє нам вижити в складному, нестабільному й непевному середовищі.
Отож так, людині властиво помилятись. У тому сенсі, що помилкам ми, ймовірно, завдячуємо почасти нашою людяністю…
Нехай правосуддя робить свою справу (перетравлення)
Одразу після перерви на обід чи просто після перерви судді з виконання покарань задовольняють 65 % прохань про умовне звільнення. Пізніше вони поступово суворішають, аж до того, що відмовляють майже всім гуртом. Після наступної перерви знову повертаються до порогових 65 % милосердних вироків. Це засвідчив аналіз близько тисячі рішень восьми ізраїльських суддів[35]. Залежно від того, голодні судді чи наїдені, вони зроблять вас білим або чорним.
Ж.-Ф. М.
Ключові слова
Природна логіка Брена
Ми перекладаємо елементи проблеми в пропозиційну логіку, тобто в абстрактні формулювання, поза контекстом і незалежні від нашого досвіду, на зразок: якщо А, то Б; А, отже, Б (випадок modus ponens у логіці). Або ще: якщо А, то Б; неправильно Б, отже, неправильно А (modus tollens) тощо.
Теорія прагматичних схем міркування Ченга і Голіока
Ми міркуємо на підставі знань, здобутих на досвіді, та в умовній формі (на зразок «якщо… то…»). У такому-то контексті якщо це, то те або ні (наприклад, якщо машина швидко їде, то я не переходжу).
Теорія ментальних моделей Джонсона-Лерда
Ми міркуємо не на підставі простих логічних правил, а на підставі уявлень, які ілюструємо прикладами чи контрприкладами.
Критика на адресу чистого резонера
Міфічний гомо економікус, за означенням, мав діяти відповідно до чистої логіки. Він міркував дедуктивно, себто брав вихідні припущення (передумови), представлені як певні, й робив з них такий же певний висновок. Таким чином, його батьки-теоретики зовсім не зважали на інші способи міркування, які ми цілком природно практикуємо, як-от індукцію, коли доводиться висновувати загальну закономірність на підставі часткових спостережень, себто в непевності. Це те, що пояснює Жан-Франсуа Боннефон, старший науковий співробітник Школи економіки в Тулузі, нагороджений бронзовою відзнакою CNRS[36], автор книжки «Резонер і його моделі»[37]: «Дедукція становить лише незначну часточку наших міркувань, ускладнених різноманітними параметрами: наприклад, наші вподобання, бажані події, те, що нам хотілося б бачити в реальності. Довгий час отак вивчали наші міркування щодо речей безтілесних, не цікавлячись тим, чи вони бажані і для кого. Удавали, наче ми міркуємо завжди для задоволення поміркувати, без практичної мети. Натомість ми не тільки розмірковуємо з певною метою, ми також здатні це робити із включенням здогадних цілей інших. Коли ми розмірковуємо про людей, то враховуємо те, що, на нашу думку, вони хочуть».
34
Сроки Наш формат, 2017.
35
Сроки S. Danziger, J. Levav et L. Avnaim-Pesso, Extraneous factors in judicial decisions. Proceedings of the National Academy of Sciences, 2011.
36
Сроки Національний центр наукових досліджень Франції.
37
Сроки PUG, 2011.