Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…
- Автор: Яворивский Владимир Александрович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7376-1
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…». Краткое содержание книги:
Він висипав у майже погаслий камін два пакети сухого пального, підпалив його. Білі кубики кволо затліли, тоді зайнялися синюватим полум’ям. І нарешті яскраво спалахнули, осяявши пащу каміна.
Почекав, поки охоронець зникне за дверима.
Павло боявся, що, залишившись на самоті, Богородиця-Покрова знову почне його виховувати. Це якесь наслання. Мука. Одур! Може, від «Янки ґоу додому»?
Став на коліна перед іконою «української Богородиці-Покрови», яку оплатив один із дружніх йому олігархів. Грецький богомаз скопіював ікону геніально.
Більш освяченішої ікони в Україні немає. Лик Марії ледь проглядаються, та очі її пильні, як рентген, – видивляються Україну з минулих віків. Століттями вивчають українців. А зараз – українського Президента, якого на іконі зображено внизу серед інших українців.
– Отче наш, який є на небесах! – прошепотів Президент, і в цей час зателебенив синій урядовий телефон із золотавим тризубом.
Він подумки лайнувся і встав з колін. Підійшов до апарату.
– Пане Президенте! Будьте біля телевізора, зараз оголосять екзитполи. Думаю, що Алігатор і Янаконда прикупили соціологів. Зараз побачимо. О, пішли перші дані. Я передзвоню вам, – сказала Людмила і вимкнула зв’язок. Доглядачка за мною. Ксенине всевидюще око! Щоб воно осліпло!..
«Веселенька після роздачі пенсії мама кинула лукаво:
– Вася Кабася переконує Городища, що ти, вродьби, від нього понесла, і він на тобі буде женицця…
Мої вуха сприйняли це, як повів теклівського вітру з Тульчина. Жирненький, кругленький, масний, як кабанчик, Васька з нашого класу, якого ми вважали не парубчаком, а особою середньої статі, – раптом набивається в батьки мого зернятка. Та йди ти під чортів хвіст, Кабася!
Але через чотири дні мене почало телесувати. Зернятко просилося у цей осінній, відмираючий, але живущий світ. Просилося в Україну, проголошену два тижні тому. Як у ній буде житися моїй мамці, мені, манюнькому створіннячку з мого лона? Як? Всі кажуть у Городищах, що – краще. Дай, Боже. Дай…
Мама носила Городищам пошту, а я вслухалася в своє життєтворяще черево: коли? Кожної хвилини це може статися.
І тут біля наших бляшаних воріт щось загуркотіло. Тоді заскавчали сінешні двері. До кімнати вкотився Кабася. І не своїм писклявим, а чоловічим голосякою вигукнув:
– Хватить! Я зробив тобі дитину! Завтра дев’ять місяців, як ти мені віддалася! Їдемо до пологового в райцентрі. Збирайся! Хочеш, донесу до «бобика»?!
Через моє немічне тіло шуганув гарячковитий струм, і я скотилася з вишурганого дивану на долівку. І відчула, що зернятко проситься на світ.
Пригадую, як хекав мені в лице Кабася, несучи нас із двору… Як кидало нас із зернятком на баюрах… Несли мене на ношах брудним коридором… Мене дуже боліло… Ніби я розколювалася надвоє, як горішина… А тоді – полегшено полетіла над Городищами…
…Наш ставок у кінці городів… поіржавілий дах школи… Безголова церква… Порослі мохом дахи на фермах… Наше подвір’я… Мама з дійницею…
Цицька моя солодко запалилася, коли зернятко припало до неї губоньками. Так цілував їх Павлуньо…
На все вікно палати квітла масна пика Кабасі з оберемком зім’ятих чорнобривців».
– Виправляй цю фатальну помилку! Виправляй негайно! Що ти робиш зі мною?! Куди потекли гроші? – кричав Павло Люд-Карі. А вона мовчала. – Це ж іще вилами по воді, це ж попередньо! Хто придумав ці дурні екзитполи? Фальсифікації! Цього не може бути! Дзвони губернаторам! Хай беруть під контроль протоколи! – він ціпенів від страху та злості. Страху чомусь було більше. – Всіх розжену! Ще є час виправити! У нас крадуть перемогу!.. Людочко, Людасю, я прошу: їдь у Центральну виборчу. Контролюй особисто.
Та Людмила вже не слухала. Вона телефонувала до штабів Яни та Артура, щоб привітати із заслуженою перемогою. У дуже важкій боротьбі з Діючим.
Навіть тут, оддалік від Києва, у вікнах державної президентської резиденції, грала заграва салютів над центром столиці.
– Син сказав: «Кожний, хто слухає ці Мої слова та виконує їх, буде подібний до чоловіка розумного, який збудував свій дім на скелі; і линув дощ, і ринули ріки, і звіялися вітри і налетіли на той дім, та він не впав, бо був збудований на скелі.
А кожен, хто слухає ці Мої слова, та не виконує їх, буде подібний до чоловіка нерозумного, який звів свій дім на піску; і пролився дощ, і ринули ріки, і здійнялися вітри, й налетіли на той дім, і він упав; і великим було падіння його»