Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…
- Автор: Яворивский Владимир Александрович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-7376-1
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…». Краткое содержание книги:
«Указом про Ватажка я здорово наступив на Янку. Хай тепер доганяє і жалить свій власний хвіст. Західняків і східних патріотів прихилив цим указом до своїх грудей. Ґеніальний хід! Най тепер викручується, сичить. Удару завдано вчасно.
Побоїться відкрито підтримати указ, бо підіграє Президентові, авторові сміливого рішення, і втратить голоси на сході та в центрі. А виступить проти – пролітає в галичан. Я пришпилив її.
Унікальний винахід! Чотири мільйони голосів на мою користь, вже в урні!
Герой, Ідеолог Незалежності – проти Янаконди. Хай попрацює на Україну ще раз. Потрудися, друже! Воно воздасться.
З поверненням із небуття! Я тебе воскресив, то підстав плече і мені… Навіть Покрова підтримує. Заступниця українців перед Богом.
І ти, Юрку! Бойовий партизан, потрудись також! На Україну!
Я вас, Ідеолога і Ватажка, витягнув із того світу. Визнав офіційно Героями, то потрудіться на рідну Україну.
Після вас такого, як я, при владі в Україні ще не було.
Якщо, не дай Господи, програю, то все зроблене вами і мною пропаде пропадом. Навіть Покрова нічого не врятує. Тому мені треба ще п’ять років. Всього п’ять!
Алігатор, звичайно, напів’яничар, держава для нього – це одна його область із характером Дикого поля. Україну не відчуває і не розуміє. Він її боїться. Але краще він, як гадюка.
Чому, Павле?
А тому, що Алігатор доведе Україну до того, що навіть його зрусифікований люмпен шкодуватиме за мною, за українським Президентом.
А хитра і розумна Янка намагатиметься з останніх сил довести, що вона – велика українка! Перша жінка-Президент. Рятувальниця України. Що вона – княгиня Ольга в новітній історії. Не менше як княгиня Ольга. Як Індіра Ганді. Маргарет Тетчер! Як Ангела Меркель!.. Не станеш, не станеш жодною з них!»
«На початку травня вже не було сумніву: я – понесла від нього. Спершу отерпла від страху. Як сказати мамі? Як закінчити десятий клас? Як вчинить він? Що скажуть Городища?
Тоді трішки одійшло: він старший, порадить, у нас велика і справжня любов…
Увечері мама попросила віднести сусідам листа від їхнього сина Павла. І якось лукавенько усміхнулася при тому. Я запам’ятала адресу його гуртожитку. Довго, кілька днів, писала, переписувала, рвала на дрібну січку, а тоді писала знову в шкільному зошиті листа до мого коханого, до єдиного у світі, якого так шалено хотіла. І він мене хотів. Мій перший. І останній мій!
Я вже стала думати, що мама перехопила його відповідь на пошті і чомусь приховує від мене. Але по ній не видно. Я знаю, вона б себе видала.
Мене нудило на уроках, особливо на фізкультурі. Я ховалася в дерев’яному шкільному туалеті і блювала до сліз. Прибігши додому, притьмом спускалася до льоху і трощила квашені огірки та помідори з діжок.
Отупіла від страху: чим це закінчиться? Я ж довірилася йому, думала, що він досвідчений, просила, щоб стежив, аби не «влипла». Чому він мовчить? Невже не розуміє, в якому я стані? Добре, що ніхто не здогадується… Поки що… поки…
І тільки посеред червня, коли я склала випускні іспити, мама принесла мені листа, кумедно затиснувши його між зубів – голубка в дзьобику…
Лист був коротесенький, але милий мені. Пам’ятаю і досі кожне словечко. «Дорога моя сусідко! Все було гарно. Чекай мого приїзду на канікули. Ще є час. Твій Перший». І – розмашистий, як розряд блискавки, підпис.
Я вже не поміщалася в свої спіднички, ліфчики і блузки. Намагалася лягати спати до приходу матері, нарікаючи на головний біль від іспитів, та вона затримувала на мені незвичний для неї пташино-печальний погляд, але нічого не казала.
Ми вирішили, що я вступатиму до Тульчинського культосвітнього, бо тут не беруть хабарів, а на інше у нас немає грошей. Близько. Щонеділі можна приїздити додому. Картопля, квашенина й сало знайдуться у льоху».
Мобілка заспівала «Тбілісо». Нодар!
– Привіт, друже! Щойно про тебе думав і вже хотів дзвонити. Як ти там?
– Збираюся до тебе на інавгурацію. Що привезти?
– Барило «Хванчкари».
– Трохи забув українську. Барило – це трилітрова банка?
– Не прикидайся. Знаєш, що це набагато більше. А з корупцією в тебе як? Казав же, що стала головною національною рисою грузинів. Українців, либонь, ще більше…
– Маквала в опозиції потирає біленькі ручки. У її лавах поповнення. З числа окремих потерпілих, що… залишилися на волі. До Грузії інвестиції пішли валом. Будую дороги, готелі на морському узбережжі. Минулого тижня «виловив» ще одного двадцятисемирічного грузина в Сінгапурі. Талановитий фінансист. У двадцять п’ять вже радником прем’єра Сінгапуру. Етнічний грузин, батьки якого емігрували з Гагри під час абхазької війни. Тепер маю міністра фінансів. Та годі про мене. Що там у тебе, друже?