Улісс

У класі залишився сам Сарджент; він підступив до столу, тримаючи в руці розгорнутий зошит. Його закошлана чуприна та худа шия свідчили про явну його нетямущість, а ще й благальний погляд його підсліпуватих очей крізь запітнілі окуляри. На щоці у нього, жовтявій, безкровній, була чорнильна ляпка, що формою скидалася на фінік, свіжа і вогка, як слід слимака.

Він простягнув зошит. У першому рядку виведено заголовок: Задачі. Нижче рядки заповнено нахиленими цифрами, а внизу незграбний підпис із закарлючками й чорнильна ляпка. Сирил Сарджент: власноруч і його печатка.

— Містер Дізі загадав мені розв’язати їх наново геть усі, — сказав він, — і показати вам, сер.

Стівен помацав краї зошита. Не буде пуття.

— Тепер ти знаєш, як їх розв’язувати? — запитав.

— Задачі від одинадцятої до п’ятнадцятої, — відповів Сарджент. — Містер Дізі сказав, що треба було списати їх із дошки, сер.

— А сам тепер ти можеш їх зробити?

— Ні, сер.

Негарний і непутящий: худа шия, закошлана чуприна і чорнильна ляпка, слід слимака. Проте якась жінка його ж любила, носила на руках і тулила до серця. Якби не вона, то світ розтоптав би його на місиво, як слимака. Вона ж бо любила його ріденьку кволу кров, якою наділила сама ж, від своєї. Невже це справжня суть? Єдина правдива сила, що творить життя? Святий Колумбан{52} у своєму благочестивому запалі переступив через тіло своєї матері, яке лежало долі. Вона вже пішла з життя: тремтливий обрис гілки, обсмаленої вогнем, дух червоного дерева і сирої могили. Вона заступила його, не дала, щоб його розтоптали, і пішла, наче її й не було. Бідолашна душа пішла на небо, а на вересовому пустищі під зоряним мерехтінням лис із червоним хижим полиском свого хутра, з безжальним блиском в очах рив землю, дослухався, відкидав землю, дослухався, рив і рив.

Сидячи поряд із ним, Стівен розв’язував задачу. Він із допомогою алгебри висновує, що привид Шекспіра доводиться Гамлетові дідом. Сарджент дивився збоку крізь скошені окуляри. В підсобці торохтіли ключки; з поля долинали лункі удари по м’ячу і крики.

Літери і цифри рухалися по сторінці в поважному мавританському танці{53}, вбрані в маскарадні одіння, у химерних шапочках квадратів і кубів. Подайте руку, поверніться, поклоніться дамі: отак-о: пустотливі фантазії маврів. Пішли з цього світу також Аверроес і Мойсей Маймонід, мудреці, темні і своїм обличчям, і своїми мудрощами, чиї оманливі люстра показують незбагненну душу світу й темряву, яка сяє у світлі, але світло не спроможне її збагнути.

— Ну як, тепер ти розумієш? Зможеш сам розв’язати другу?

— Так, сер.

Невпевнено виводячи розгонистим почерком, Сарджент списав умову. Його рука, постійно чекаючи підказки, ретельно виписувала хитливі літери і цифри, а легкий рум’янець сорому пожвавив його сіре обличчя. Amor matris[12]: родовий відмінок підмета і додатка. Вона вигодувала його своєю кволою кров’ю і зсілим молоком, ховаючи його пелюшки, щоб ніхто не побачив.