Історія з собаками
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Авакум Захов #8
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Переводчик: Іван Іванович Сварник
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Історія з собаками». Краткое содержание книги:
О пів на другу ночі капітан Петров приніс фотографії. Як і передбачав Авакум, на секретних документах не виявилося відбитків інших пальців, крім пальців трьох інженерів. На бронзовій ручці сейфа знайдено відбитки пальців лише інженера Сапарева, причому в деяких місцях вони були ледь помітні. Біля сейфа на підлозі виявлено сліди взуття інженера Сапарева. Деякі були бліді, ледь помітні, перекриті його ж таки слідами, значно виразнішими, з засохлими тут і там шматочками болота.
Об одинадцятій годині у бая Стамо стався другий крововилив у мозок, і тепер він був уже в агонії, вмирав, не приходячи до пам'яті. Авакум мав запитати вахтера, як той здогадався, що інженер Сапарев пішов до «П'яних вишень», а також чому бай Стамо поїхав мотоциклом у дощ. Але було пізно: людина вмирала.
Письмові свідчення інженера Сапарева ні в чому не відрізнялися від його усних свідчень, даних перед тим слідчому.
«Вийшов із корчми о шостій годині двадцять вісім хвилин. Зійшов на першій зупинці й там розмовляв з одним приятелем. У корчму повернувся зворотним рейсом. Було три хвилини по сьомій».
Авакум наказав, аби Сапарева відпустили за хвилину до того, як він, Авакум, сам вийде з управління. А перш ніж вийти з управління, він дав капітану Петрову такі завдання:
1. Довідатись від водіїв обох маршрутів, чи вони бачили, й коли саме, інженера Сапарева між шостою годиною двадцять вісім хвилин і сьомою годиною три хвилини вечора.
2. Поспитати в людей, може, хто бачив, як інженер сходив з автобуса на першій зупинці, коли ж бачили, то дізнатися, куди той ішов: під'їзд, машина, кондитерська (там їх дві).
3. Запитати водіїв, які були біля чорного заводського ходу між шостою годиною сорок хвилин і сьомою годиною, чи не бачили поблизу легкової машини, а також інженера Сапарева.
4. Перевірити, які фотоапарати і фотоматеріали має кожен з трьох інженерів, довідатися на пошті, чи одержують газети й журнали і чи шлють листи за кордон.
5. Взяти відомості про всі позивні, коди й розшифровані радіограми, перехоплені й зареєстровані за минулий місяць у районі на південь і південний схід від міста Н.
6. Негайно доповідати в штаб групи про кожну вилазку за місто будь-кого з трьох інженерів.
О другій годині п'ятнадцять хвилин ночі Авакум вийшов з управління.
На розі головної вулиці він наздогнав інженера Прокопія Сапарева. Тихо мжичило, й електричні ліхтарі в ореолі дрібних дощинок здавалися м'якими жовтими кулями. Було безлюдне, холодно й глухо, наче в покинутому місті.
— Що за незвичайна зустріч! — вигукнув Авакум, усміхаючись Прокопієві. — Уже за північ! То наш інженер такий гультяй!
— Засидівся у приятеля! — ніяково промовив Прокопій, опускаючи парасоля й складаючи його. — Тепер він без потреби. Це вже не дощ!
— Вас довго тримали в міліції? — запитав Авакум.
— Та… ні. З годину. Формальності.
— Я так і думав. А про що розпитували?
— Та так. Нічого особливого!
— От і добре! — обізвався Авакум.
Якийсь час ішли мовчки.
— Як там той бідолашний старий? — зітхнув Прокопій. — Хоч би видужав!
— Ви про вахтера?
— Про нього. Я щиро жалкую!
— Він вас добре знав?
— Ще б пак! Більше як два роки в нього перед очима.
— Заспокойтеся, то йому привиділося! Гляньте, який чудовий дощик!
Прокопій переклав парасоля з правої руки в ліву й вигукнув:
— Ви жартуєте! Як можна називати таку погоду чудовою? Та це ж якесь свинство, та й годі! А ви кажете…
— Та воно-то так, — примирливо сказав Авакум. — Для вас така погода — свинська, а для мене чудова. Не будемо ж ми влаштовувати дуелі через погоду.
— Якщо кожному з нас вільно вважати її за чудову чи свинську, нам і справді нічого битися. До того ж у вас навіть парасоля нема. Чим би ви зі мною билися?
— До речі, — підхопив Авакум, — чи не сказали б ви, якщо не секрет, звідки у вас такий чудовий парасоль?
— Це ще мій батько, як був молодим лікарем, їздив на якийсь симпозіум медиків до Лондона й там купив його. Правда ж, гарний? Хіба що трохи старомодний.
— Пусте! У вас чудовий парасоль!
— Дякую. Це єдині приємні слова, які я почув від учора. А нічого жахливішого від учорашнього я не пережив за все своє життя!