Історія з собаками
- Автор: Гуляшки Андрей
- Серия: Авакум Захов #8
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Переводчик: Іван Іванович Сварник
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Історія з собаками». Краткое содержание книги:
— Вийдіть до суміжної кімнати й зачекайте там, доки я вас знову покличу. Тим часом попросіть у чергового аркуш, сядьте й точно опишіть, як провели час від шостої години двадцять вісім хвилин до сьомої години три хвилини.
Він натиснув кнопку дзвінка й наказав міліціонерові:
— Інженера Спиридона Хафезова!
На екрані з'явилась округла постать інженера в костюмі спортивного крою в дрібну чорно-білу клітинку, з яскравою червоною краваткою й червоною хустинкою в нагрудній кишеньці. Обличчя його аж потемніло від незаслуженої образи, а зеленкувато-бурштинові очі здавалися стривоженими й зляканими мишачими мордочками.
— Заходьте, товаришу Хафезов. Сідайте! — люб'язно запросив його майор Іванов, але не підвівся з місця й не подав руки. — Стомилися?
— Ох, — поклав руку на серце Хафезов. — 3 вами то ми розберемося, але як собі порадити з вашою колегою товаришкою Хафезовою, цього я вже не знаю!
— Моя дружина не слідчий, вона поштовичка, — всміхнувся майор Іванов, — але і я часом потрапляю в становище людини, застуканої у шкоді, коли увечері вона починає допитуватись, де я затримався й чому. Отож я співчуваю вам, але що вдієш? Ви всі разом поклали йти до корчми чи хтось, як то кажуть, був заводієм?
— Здається, товариш Сапарев був ініціатором.
— Ви певні?
— Майже.
— З якого часу ви почали ходити до корчми?
— Здається, віднедавна.
— Хто перший вийшов з відділу сьогодні ввечері?
— Гадаю, що я.
— А останній?
— Звичайно останній виходить товариш Сапарев.
— І він замикає сейф?
— Він.
— Сьогодні у сейфі не було нічого особливого?
— Як вам сказати…
— Та кажіть.
— Одержали один документ.
— Який документ? Звідки?
— З однієї братньої держави, ми з нею кооперуємося для спільного виробництва спецсталей. У документі міститься хімічний склад сталі і пояснення технології її виробництва. Двадцять аркушів креслень і текст!
— Чи цей документ може зацікавити іноземну розвідку?
— Напевно!
Хафезов несподівано похнюпився, показуючи, що він стривожений.
— Що вас бентежить, громадянине Хафезов?
— Знаєте, товаришу слідчий, я підписав зобов'язання не розмовляти ніде на цю тему.
— Зі мною, в цій кімнаті, можна говорити про все. Коли у ваш відділ надійшов цей документ?
— Цей документ приніс у відділ сам генеральний директор. Ми всі троє дали розписку, що одержали такий-то документ з такою-то кодовою назвою. Крім нас трьох і генерального директора, ніхто в Болгарії, товаришу слідчий, не знає про існування цього документа.
— Навіщо ж ви тримаєте у себе в сейфі такий цінний документ? Хіба генеральний директор не має надійнішого сейфа?
— Звичайно, товаришу слідчий, генеральний директор має набагато надійніший сейф, і тому в ньому ми зберігаємо найважливіші документи, а коли хтось із нас захоче подивитися на якийсь із них чи щось уточнити, генеральний директор сам відмикає сейф і передає документ до рук того, кому він потрібен. А якщо документ треба принести до нашого відділу, то всю дорогу туди й назад його супроводжують два міліціонери. Так ми мали зробити й нині, але на той час генерального директора не було, його викликали, й нам довелося замкнути документ у свій сейф.
— А вам не спало на думку, щоб один з вас лишився у відділі, а двоє інших пішли покликати генерального директора?
— Щоб хтось із нас лишився у відділі? Що ви кажете! Який би дурень пішов на таку жертву? Якби пізніше щось із згаданого документа стало відомим десь, підозра найперше впала б на того самовідданого дурня!
— І тому заради святого спокою ви вважаєте за краще йти до корчми?
— Це була єдина ділова пропозиція, що її висунув начальник. У складних випадках начальник вирішує, а підлеглі слухають.
— А тут він запропонував, і вам пропозиція сподобалася з тієї чи іншої причини.
— Що ви цим хочете сказати, товаришу слідчий?
— Невже ви не знаєте від шановної товаришки Хафезової навіть того, що слідчому не ставлять запитань? Ви вільні, товаришу Хафезов. Ось вам перепустка!
На екрані стало мовби ясніше. Це до кімнати слідчого ввійшов Димо Карадимов. Було видно, що він докладає зусиль, аби здаватися поважним відповідно до поважності моменту, та очі його всміхалися, а погідне обличчя наче промовляло: «Якого ви біса киснете тут, дорогий слідчий, а не вийдете надвір, щоб усмак пожити?»
— Ви самі вирішили піти до «П'яних вишень» чи хтось вас покликав?
— І те й друге! І в самого виникло таке бажання, а тут і начальник покликав.