Принцеса і королева, або Чорні та Зелені
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: Світ "Пісні льоду та вогню" #1
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Принцеса і королева, або Чорні та Зелені». Краткое содержание книги:
ПОПЕРЕДЖЕННЯ: немає жодного сенсу читати повість як окремий твір без знайомства зі світом «Пісні льоду та вогню». Конче необхідно ознайомитися хоча б з першим романом циклу, «Гра престолів», щоб розуміти місце дії та контекст подій.
Читачеві пропонується самодіяльний, некомерційний, не опублікований на папері переклад повісті на українську мову, зі значними елементами експериментальної літературної адаптації до наших східноєвропейських теренів. Багато географічних назв, титулів, елементів державності та побуту, ба навіть імен мають в цьому перекладі цілком українське звучання або колорит прилеглих і споріднених народів. Традиція такого перекладу Дж. Р.Р. Мартина була започаткована у роботі над романами «Гра престолів» і «Чвара королів», а також трьома додатковими повістями циклу, і продовжується нині повістю «Принцеса і королева».
Номери та назви розділів (умовні, за місцем подій) додані при перекладі. У оригінальному тексті поділ на розділи відсутній. Внесено також незначні композиційні зміни.
Переклад В.Бродового, грудень 2013 — січень 2014 р.
Сутіндол впав легко, заскочений коронним військом зненацька. Місто було пограбоване і сплюндроване, кораблі у гавані — спалені, а князь Морочник втратив голову.
За наступну ціль пан Крістон обрав собі Граківню. Попереджений про наближення війська, князь Стаунтон зачинив браму і наготувався до опору. З-за мурів його вельможність міг лише спостерігати, як палять його ниви, ліси та села, як вирізають до ноги овець, корів та селян. Коли запас харчів у замку почав доходити кінця, він надіслав крука на Дракон-Камінь, благаючи про порятунок.
За дев’ять днів по тому, як князь Стаунтон вислав прохального листа, від моря почувся шум шкірястих крил, і над Граківнею з’явилася дракониця Мелеїс. Її кликали Червоною Королевою, бо вкрита вона була лускою кольору крові, перетинки крил мала рожеві, а гребінь, роги та лапи — яскраві, мов налощена мідь. На її спині, виблискуючи під сонцем обладунком з криці та міді, сиділа Раеніс Таргарієн, Королева-без-Корони.
Та пана Крістона Колія вона не налякала. Правиця короля Аегона чекав її появи і навіть сподівався на неї. За його наказом загриміли тулумбаси, і наперед заспішили стрільці з довгими луками та арбалетами, наповнюючи повітря стрілами. Стугоніли скорпіони, викидаючи у небо товсті сталеві списи, подібні до тих, якими колись убили Мераксеса у Дорні. Мелеїс отримала зо два десятки поранень, але від того, здавалося, лише розлютилася і кинулася униз, пихкаючи вогнем направо й наліво. Лицарі горіли просто у сідлах; яскравим полум’ям спалахувало їхнє волосся, шкіряний одяг та кінська збруя. Списники зроняли ратища і тікали на всі боки; дехто намагався ховатися за щитами, але драконового подиху не стримував ані дуб, ані залізо. Пан Крістон сидів верхи на білому огирі й гукав крізь дим та полум’я:
— Цільте у наїзницю!
Мелеїс заревла, пирхнула димом з ніздрів, і в щелепах її зателіпався охоплений язиками полум’я кінь.
І тут у відповідь почулося інше ревище, і в небі з’явилося ще дві крилаті постаті: сам король на Сонцежарі Золотому та його брат Аемонд на Вхагар. Раеніс проковтнула принаду, Крістон Колій захряснув пастку, і ворожі зуби стулилися навколо принцеси. Але вона не зробила навіть спроби втекти — з радісним кличем та ляскотом батога принцеса Раеніс повернула Мелеїс на ворога. З самою Вхагар вона ще могла б упоратися, бо Червона Королева була стара, хитромудра і не чужа битви. Але проти Вхагар і Сонцежара вкупі на неї чекала неминуча поразка. Дракони зустрілися у відчайдушному бою за півтори сотні сажнів над полем, і в повітрі спалахнули та розквітнули вогненні кулі — такі яскраві, що люди потім божилися, що на небі з’явилося кілька сонць. Криваво-червоні щелепи Мелеїс на мить стиснулися навколо Сонцежарової шиї, але тут згори на неї впала Вхагар. Усі троє чудовиськ ринули, кружляючи, до землі й гепнули з такою силою, що з мурів Граківні за дві версти звідти порснули камені.
Найближчі до драконів люди на полі не дожили розповісти нам про те, що сталося. А ті, хто стояв далі, нічого не бачили з-за вогню та диму. Полум’я загасили за кілька годин, але з попелу неушкодженою підвелася лише Вхагар. Мелеїс загинула при падінні й була розірвана на безліч шматків вже на землі. Сонцежар, неймовірної краси золотий дракон, лишився калікою з наполовину відірваним від тіла крилом. Ясновельможний Сонцежарів наїзник зламав собі ребра і стегно, половину тіла йому вкрили опіки, а лівиці повелося найгірше — драконове полум’я пекло так гаряче, що обладунок короля вплавився у плоть.
Тіло, про яке вирішили, що воно належить Раеніс Таргарієн, пізніше знайшли коло трупа її дракониці, хоча воно так зчорніло, що напевне упізнати принцесу ніхто не брався. Улюблена донька пані Джоселин Баратеон та принца Аемона Таргарієна, вірна дружина князеві Корлісу Веларіону, мати й бабуся, Королева-без-Корони жила без краплі страху в серці й померла серед вогню та крові. Їй виповнилося п’ятдесят і п’ять років.
Того дня наклали головами вісім сотень лицарів, зброєносців та служивих людей. Ще сотня загинула пізніше, коли принц Аемонд і пан Крістон Колій узяли замок Граківня приступом і скарали його залогу на горло. Голову князя Стаунтона повезли до Король-Берега і поставили над Старою Брамою… та найбільше вразила юрбу столичного люду, і навіть змусила її поштиво замовкнути, голова дракониці Мелеїс, привезена до міста на возі. Опісля багато тисяч людей завважили за краще втекти з Король-Берега, поки королева-удовиця Алісента не наказала зачинити усі брами.