Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
— Тут мене звуть дядько П'єр, — відповів його супутник. — За титулами я не женусь. Я скромна людина і живу з свого статку.
— Нехай буде так, дядьку П'єр, — сказав Квентін, — я дуже радий, що щасливий випадок звів нас докупи, бо мені потрібна добра порада і я буду надзвичайно вдячний за неї.
Тим часом, поки вони так розмовляли, з-за дерев забовваніли дзвіниця й велике дерев'яне розп'яття, — отже, село вже недалеко. В цю мить стежка вивела подорожніх на велику дорогу. Але дядько П'єр тут звернув убік, пояснивши, що заїзд, в якому зупиняються порядні люди, стоїть трохи осторонь села.
— Якщо порядними людьми ви вважаєте тих, у кого туго набиті гаманці, — відповів шотландець, — то я не з їхньої компанії і краще вже звірюся на грабіжників з великого шляху, ніж на грабіжників з того шинку.
— Хай йому бісі — сказав провідник. — Які ви, шотландці, тепер обачні! Англієць, наприклад, стрімголов біжить до таверни, їсть і п'є все, що є найкращого, і ніколи й не подумає про гроші, доки не наб'є свого шлунка. Але ти забуваєш, пане Квентіне (адже тебе звуть Квентіном?), що за мною сніданок для тебе, як винагорода за купання, що сталося з моєї вини!
— Справді, — сказав добродушно хлопець. — Я забув про купання, про образу, про все. Поки я йшов, мій одяг майже висох. Але я не відмовлюся од вашої приємної пропозиції, бо вчора я дуже легко пообідав і зовсім не вечеряв. Ви, здається, старий і поважний городянин, і я не бачу причини, чому б мені не скористатися з вашої гостинності.
Француз усміхнувся, бо ясно бачив, що цьому юнакові, хоч він уже добре, мабуть, виголодався, не легко примиритися з думкою поснідати за чужий рахунок, і він старається заспокоїти свою гордість, довівши собі потребу відповісти ласкавістю на ласкавість і прийняти цю невелику послугу.
Вони спустилися у вузеньку, утворену двома рядами в'язів тіняву алею, в кінці якої через відчинені ворота ввійшли у двір заїзду незвичайних розмірів, розрахованого на прийом благородних відвідувачів і різних прохачів, які мали справи в королівському замку, де Людовік XI нікому не дозволяв зупинятися, хіба що його змушував до того обов'язок гостинності. Щит з королівською лілією висів над головним входом цього великого й несиметричного будинку. Надворі й у суміжних будівлях не було ні галасу, ні метушні, що на той час, коли і приватні будинки і громадські будови кишіли. слугами, свідчило б про численність відвідувачів і процвітання господарів.
Здавалося, немов суворий характер сусіднього королівського замку позначився своєю урочистою й жахливою похмурістю і на цьому по суті не сумному місці, що, за звичаєм усіх інших країв, мало бути храмом утіх і розваг для веселого товариства.
Дядько П'єр, не покликавши нікого й навіть не підходячи до головного входу, відсунув засув бічних дверей і пройшов до просторої кімнати, де вже палав хмиз у каміні й були зроблені приготування до доброго сніданку.
— Мій кум добре подбав про все, — сказав француз юному шотландцеві. — Тобі, мабуть, холодно — от я і наказав розпалити вогонь. Ти, напевне, голодний — зараз матимеш і сніданок.
Він свиснув, і ввійшов господар, який відповів глибоким поклоном на привітання дядька П'єра, але аж ніяк не виявив балакучості, властивої французьким трактирникам за всіх часів.
— Я посилав одного пана, щоб він замовив сніданок, — сказав дядько П'єр. — Чи зробив він це?
У відповідь господар лише вклонився і поки приносив та розставляв на столі різні вишукані страви, не промовив ні слова, щоб похвалити їх якість. А проте сніданок заслуговував на ті похвали, якими приправляють господарі французьких гостиниць свої страви, як то побачить читач з наступного розділу.
Розділ IV
СНІДАНОК
О боже мій! Які їдці і що за хлібі