Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
Ця потворна фортеця мала лише один вхід, принаймні Дорвард помітив тільки одні ворота, які були в центрі першого зовнішнього муру, де стояли дві велетенські башти. Він міг побачити також неодмінні для цих башт речі: опускні грати і звідний міст; грати були опущені, а міст піднятий. Подібні вхідні башти можна було помітити на другому й третьому обвідному мурі, але не на одній лінії з першим входом, бо прохід не прорізував усіх трьох мурів навпростець. Навпаки, хто заходив до замку, той мусив іти ще приблизно п'ятнадцять туаз поміж першим і другим муром під загрозою бути обстріляним з обох мурів, коли намір його був ворожий. І знову, пройшовши другий мур, він мусив ще настільки ж відхилитися від прямої лінії, щоб досягти воріт третього внутрішнього муру. Отже, щоб дістатися до замкового двору, треба було перейти два вузькі і небезпечні дефіле[27] під фланговим обстрілом артилерії і зламати одні за одними аж троє воріт.
Прибувши з країни, так само спустошеної війною з чужоземцями і внутрішніми феодальними чварами, — з країни, де були гори, прірви, гірські потоки й багато створених самою природою укріплених позицій, юний Дорвард чимало знав про мистецтво оборони. Але він щиро визнав перед своїм супутником, що ніколи не гадав, щоб військове мистецтво могло зробити стільки для захисту там, де природа так мало сприяла цьому; бо замок, як ми вже згадували, стояв на великому горбі.
Ще більше було його здивування, коли товариш розповів йому, що в околицях замку, до якого вела єдина безпечна стежка, були скрізь розташовані різні потайні ями, пастки й капкани. Вони загрожували кожному, хто насмілився б пройти сюди без провідника. А на мурах, казав він, побудовано особливі залізні камери, звані «ластів'ячими гніздами», з яких вартові можуть спокійно й непомітно навести свої арбалети[28] на того, хто намагався б увійти без відповідного сигналу, даного на той день. Лучники королівської гвардії, розповідав він далі, виконують цю службу вдень і вночі, за що й мають високу плату, багате вбрання й велику честь та користь від короля Людовіка.
— А тепер скажи мені, юначе, — мовив він, — чи бачив ти будь-коли таку міцну фортецю та чи гадаєш, що є люди досить відважні, щоб піти на штурм її?
Юнак довго і пильно оглядав замок-фортецю, який так вразив його, що він навіть забув у запалі юнацької цікавості про свій мокрий одяг. Очі його блищали, щоки почервоніли, ніби він обмірковував якийсь благородний вчинок.
— Це міцна фортеця, і охороняють її пильно, — відповів він, — проте для відважних людей нема нічого неможливого.
— А хіба є такі люди у вашій країні, що здатні на такий подвиг? — спитав зневажливо старший супутник.
— Не хочу цього стверджувати, — відповів юнак, — але там є тисячі, які заради доброї справи пішли б на таке відважне діло.
— Ого! — гукнув його супутник. — Мабуть, ти сам з таких сміливців?
— Гріх вихвалятися даремно, — відповів юний Дорвард, — проте мій батько славився хоробрістю, а я — його рідний син.
— Гаразд, — сказав незнайомець усміхаючись, — вчинивши таку спробу, ти міг би зустріти тут навіть свою рідню, бо шотландські лучники лейб-гвардії короля стоять вартовими ген на тих мурах — три сотні найкращих дворян твоєї країни.
— А коли б я був королем Людовіком, — сказав юнак у відповідь на це, — то доручив би охороняти свою особу цим відданим трьом сотням шотландських дворян. Я зніс би геть усі ці мури, наказав би засипати рови, запросив би до себе благородних перів[29] і рицарів і жив би собі, як і слід королю, ламаючи списи на бучних турнірах, бенкетуючи вдень з вельможами й танцюючи вночі з дамами і боячись ворога не більше, ніж мухи.
Супутник Дорварда ще раз усміхнувся і, обернувшись спиною до замку, до якого, як він зауважив, вони підійшли занадто близько, знову попрямував у ліс ширшою і протоптанішою стежкою.
— Ця стежка, — сказав він, — доведе нас до села Плессі, де ти, як чужоземець, знайдеш усе, що тобі потрібно. Приблизно за дві милі звідси розташоване чудове місто Тур, яке і дає назву прекрасному графству. Але в селі Плессі, або Плессі в парку, як ще його іноді називають за близькість до королівського парку, ти швидше знайдеш необхідну гостинність.
27
Дефіле — вузький прохід.
28
Арбалет — кидальна зброя, вживана в Західній Європі до середини XVI ст.; складалася з дерев'яного бруска, до якого прикріплювався сталевий лук, і з спускового механізму. З арбалетів стріляли залізними шворнями або свинцевими кулями. Пострілом з арбалета можна було пробити рицарський панцир на віддалі 150–250 кроків.
29
Пер— великий васал короля.