Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
Супутник його відповів на це, як завжди, зловісною усмішкою і швидко пішов уперед. А старший незнайомець тим часом казав далі, звертаючись до юного Дорварда:
— Тепер ми поволі підемо вперед і встигнемо прослухати месу[21] в каплиці святого Губерта, бо не личить думати про тілесні потреби раніш, ніж про потреби духовні.
Дорвард як добрий католик не заперечував проти цієї пропозиції, хоч, напевне, він хотів спершу обсушити свій одяг і трохи підкріпитися. Тим часом вони незабаром втратили з очей свого похмурого супутника і йшли далі тією самою стежкою, що й раніш, доки вона довела, їх до лісу, який перетинали в усіх напрямках довгі алеї, де, мов у просіках, спокійно проходили маленькими табунами стрункі олені. Видно було, що їх тут ніхто не займає.
— Ви питали мене, чи добрий я лучник, — сказав молодий шотландець. — Дайте мені лук і пару стріл, і ви матимете чудову оленину.
— Сто чортів, мій юний друже! — сказав його супутник. — Бережись. Отой мій кум мусить особливо доглядати оленів; вони йому доручені, і він суворий доглядач.
— Він швидше скидається на різника, ніж на веселого лісника, — відповів Дорвард. — Я не можу собі уявити, щоб такий похмурий погляд належав тому, хто розуміється на витонченому мистецтві полювання й лісництва.
— О молодий друже, — відповів незнайомець, — мій кум на перший погляд справді має щось спільне з різником, але хто вже познайомиться з ним, той ніколи не скаржиться на нього.
Квентін Дорвард відчув щось особливе й неприємне в тоні, яким це було сказано. Подивившись зненацька на свого супутника, він побачив у виразі його, обличчя, в легкій усмішці, яка викривила його верхню губу, і в блиманні його гострого чорного ока підтвердження своєї раптової догадки. «Я чув про розбійників, — подумав він, — та про хитрих ошуканців і головорізів. Може, отой чоловік убивця, а цей старий негідник — його вабець? Треба пильнувати. А втім, що в мене взяти. Хіба що кілька добрих шотландських стусанів».
Поки він так міркував, вони дійшли до прогалини, де великі лісові дерева стояли рідше. Прогалина була розчищена від кущів і вкрита килимом дуже ніжної і свіжої трави. Затінена від пекучого сонця покривом щільного листя, вона була тут така густа і красива, яку рідко можна побачити у Франції. На цій ділянці лісу росли віковічні буки і в'язи, що підносили вгору свої велетенські, як бані, верховіття. Серед цих могутніх синів землі на найвідкритішому місці просіки коло струмка, що дзюрчав у траві, стояла невеличка каплиця. Архітектура її була грубувата і дуже примітивна.
До каплиці була прибудована маленька келія — житло пустинника чи священика, який регулярно правив службу. В маленькій ніші стояв кам'яний образ святого Губерта з мисливським рогом на шиї і хортами біля ніг. Ця каплиця, розташована в заповідному лісі або в місці, призначеному для полювання і багатому на дичину, була присвячена святому Губертові[22].
До цієї маленької будівлі і попрямував старий у супроводі юного Дорварда. Коли вони наблизились, пустинник в облаченні священнослужителя саме йшов до каплиці, мабуть, правити обідню. Дорвард побожно схилив голову, на знак поваги до його сану, а його супутник, виявляючи ще глибшу побожність, упав на одне коліно, щоб прийняти благословення святої людини, а згодом пройшов за ним до церкви, виражаючи всім своїм виглядом щиру побожність та покірливість.
Усередині каплиця була оздоблена відповідно до улюбленого заняття святого Губерта, покровителя мисливців. Найбагатші хутра звірів, на яких полюють по різних країнах, були порозвішувані всюди, як шпалери, а на них — щити з характерними гербами, де фігурували мисливські роги, луки та інші емблеми полювання. Там, на стінах, можна було побачити голови вовків і оленів поряд з головами інших звірів, що вважалися цікавими для мисливців. Усі ці прикраси мали щось спільне з лісом та полюванням, і навіть сама меса, значно скорочена, мала характер так званої мисливської меси, яку служили звичайно перед благородними і сановними особами, що палали нетерпінням якнайшвидше розпочати свою улюблену розвагу.
Отже, протягом цієї короткої церемонії супутник Дорварда, здавалося, зосередив усю свою увагу на слуханні відправи, тим часом як сам Дорвард, зовсім не так уже заглиблений у релігійні думки, не міг не докоряти собі за те, що погано поставився до такої доброї і благочестивої людини. Вже далекий від того, щоб думати про незнайомця як про спільника бандитів, Дорвард вважав його тепер мало не за святого.
21
Меса — церковна відправа в католиків, обідня.
22
Кожна професія за середньовіччя мала свого покровителя святого. Мисливство з його примхами долі, що для більшості було роботою, а для решти — розвагою, перебувало під покровительством святого Губерта. Цей святий був сином Бертрана — герцога Аквітанського і придворним короля Пепіна (Пепін Герістальський помер близько 714 року).
Губерт любив полювання й задля цієї розваги часто нехтував церковними відправами. Коли одного разу він так розважався, перед ним з'явився олень із хрестом на рогах і пролунав голос, що загрожував йому вічними карами, якщо він не спокутує свої гріхи. Він віддалився від світу і став ченцем. Його дружина також пішла до монастиря. Згодом Губерт став епіскопом Маастріхта і Льєжа і за своє ревне винищення залишків ідолопоклонства був названий апостолом Арденн та Брабанту. Вважалося, що його нащадки вміли лікувати від сказу. (Прим. автора).