Бог завжди подорожує інкогніто
- Автор: Гунель Лоран
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1552-8
- Переводчик: Анна Роговченко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Бог завжди подорожує інкогніто». Краткое содержание книги:
— О, пан дуже добрий, — хрипнув він і удавано ввічливо вклонився зі злим обличчям людини, яка завжди отримує все, чого хоче.
***
Ів Дюбрей натиснув кілька кнопок на мобільному.
— Добрий вечір, Катрін. Це я.
— Ну як?
— Поки що він слухається. Усе йде за планом.
— Не думаю, що це триватиме довго. Дуже сумніваюся.
— Ти завжди дуже сумніваєшся, Катрін.
— Він збунтується.
— Ти так кажеш, бо ти збунтувалася б на його місці...
— Може, й так.
— У будь-якому разі я вперше бачу людину, що так боїться бодай власної тіні.
— Саме це й непокоїть. Тому я й думаю, що він не наважиться постійно робити те, що ти йому наказуєш.
— Саме навпаки. Його страх нам вигідний.
— Як це?
— Якщо не захоче продовжувати, він однаково все виконуватиме, принаймні... через страх.
Тиша.
— Який ти нещадний, Ігорю!
— Так.
~ 4 ~
На початку тижня я знав уже всі хлібівні 18-го округу. Наприкінці експерименту я дослідив, що найкращий хліб продають за два кроки від мене, де я його найчастіше й купляв. Щонайменше, він був запакований.
Я купляв три багети щодня — надлишок віддавав Етьєну. Той спочатку радів, а потім мав зухвалість заявити, що йому набридло їсти хліб!
Людська натура влаштована так, що звикає до всього. Ну, майже до всього. Мушу визнати: те, що вимагало надлюдських зусиль спочатку, потребувало лиш трохи рішучості за тиждень. Але це все ж таки вимагало свідомого рішення від мене. Мені треба було підготуватися. Одного разу в хлібівні я зустрів свого сусіда, і ми розмовляли, поки стояли в черзі. Коли надійшла моя черга й мені дали перепечений багет, у мене не спрацював рефлекс замінити його. Мою увагу відвернула розмова — і цього було достатньо, щоб повернулася давня звичка автоматичного прийняття всього, що запропоновано. Тобто я почав одужувати, але не вилікувався остаточно.
Моє життя в кабінеті тривало, ще більш похмуре, ніж завжди. Чи це було від погіршення атмосфери в колективі? Бо ж Люк Фостері запропонував працівникам свого департаменту збиратися разом із ним на восьму ранку для ранкової пробіжки. Він був тугий на креатив, тому таку дурню сам не вигадав би — узяв із якоїсь книженції про тімбілдинг у стилі «Як зробити з працівників команду переможців»... У будь-якому разі проект достеменно був схвалений нагорі, бо його бос, Ґреґуар Ларше, установив душові кабіни в компанії. Отака фантастика.
Тепер консультанти зранку дихали на повні легені вихлопними газами на авеню Опера й вулиці Ріволі або трішечки чистішим повітрям Тюїльрійського саду. Усі бігли мовчазні. Мій начальник був такий само балакучий, як отой копач із бюро ритуальних послуг. Вочевидь, головною метою акції було розпалити бойовий дух працівників, а не розвивати комунікативність. Фостері тримав дистанцію, як завжди на роботі. Я здійснив великий подвиг: відхилив його пропозицію — усе ж таки далися взнаки походеньки хлібівнями 18-го округу. Мій болісний досвід із бейсболу назавжди відвернув мене від спорту. То щоб я ще змішався з натовпом задиханих хлопів, які уявили себе дуже мужніми, бо мають фізичне навантаження, — ні, то вже занадто. До того ж я ненавидів ідіотську звичку потім усім гуртом іти й товктися голими в душових. Я не мав ніякого бажання дивитися на начальника в костюмі Адама. А ще мені здається: що більше чоловіки хочуть бути мужніми, то більше їхня поведінка стає сексуально неоднозначною. От узяти той ритуал, коли футболісти обмінюються футболками після матчу, змішуючи свій піт із потом супротивника.
Щодня я приходив за п’ять хвилин дев’ята: я вже був на робочому місці, коли команда поверталася з ранкових звершень. Чіткий сигнал: ви собі бавитеся, а дехто працює щосили... І не дорікнеш мені нічим.
Однак мене стали намагатися вшпилити відчутно частіше. Один-єдиний раз Фостері утнув щось новеньке, а я не долучився. Він почав шукати найменшого приводу — якоїсь помилки або й без неї: то колір сорочки не такий, то черевики не так начищені, то надто довго балакав із кандидатом на роботу. Докори сипалися безперестанку, варто було лиш перетнутися — без бридких коментарів не обходилося.
Але мені дошкуляло геть інше: кількість підписаних контрактів рекрутингу. Кожен консультант мав завдання знаходити підприємства, які скористаються його ж послугами фахівця з пошуку працівників. Кожен грав на два поля: рекрутер і піарник. Від моменту виходу на біржу друге поле висунулося на перший план. Кожному консультантові визначався потрібний персональний показник успіху, від досягнення якого отримувалась винагорода.