Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Год: Інститут археології НАН України
- ISBN: 966-02-1396-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, усіх, хто цікавиться історією України.
Взаємовпливи двох етнокультурних груп Подністров’я помітні на знаряддях праці, виробах ремесла, зброї. Зокрема, широкого вжитку у слов’ян набули липицькі прясла у вигляді утятого конуса, а данійці використовували більш досконалі пшеворські прийоми вироблення заліза, виготовлення зброї. Мабуть, саме від липичан венеди перейняли прогресивні методи обробітку землі, переробки продуктів сільського господарства, що дозволило їм наприкінці II ст. здійснити якісний стрибок у своєму розвитку.
Результатом тісних взаємозв’язків липичан і пшеворців у Подністров’ї були, мабуть, глибокі асимілятивні процеси, які спричинилися до поступового розчинення данійців у слов’янському середовищі. До кінця І ст. більшість липицьких пам’яток зникає. До цього явища, очевидно, безпосередньо причетні племена зарубинецької культури.
Інтеграція пшеворських і зарубинецьких племен на Волині і Дністрі зумовила зникнення пшеворської культури і формування зубрицьких пам’яток. Зарубинці втрутилися також в дако-пшеворський інтеграційний процес у Подністров’ї, що завершувався. На дако-пшеворських поселеннях та могильниках з’являється кількісно помітний зарубинецький компонент. Про це свідчать матеріали з поселення в Ремезівцях, поселення і могильника у Верхній Липиці[61]. Ці обставини створили умови для ще більш глибоких культурно-етнічних контактів між уже значною мірою спорідненим населенням — носіями пам’яток типу Ремезівців і мешканцями зубрицьких селищ. На обох групах пам’яток виникають споріднені форми ліпного посуду, все Подністров’я використовує гончарний посуд, поширюються однакові типи фібул, пряжок, прясел, ножів та ін. Остаточно дакійські елементи зникають у Галичині наприкінці II ст. н. е. Це явище пов’язане, мабуть, з приходом туди нових численних груп зубрицького населення з Волині, витісненого експансією германських племен вельбарської культури.
У Середньому Подніпров’ї та на Лівобережжі в подібних складних умовах інтеграції різних етнокультурних елементів йшов процес формування пізньозарубинецької культурної групи. На жаль, недостатня дослідженість пізньозарубинецьких пам’яток не дозволяє у всіх деталях розкрити питання їх походження. Але вже тепер очевидно, що основою пізньозарубинецьких старожитностей, була зарубинецька культура[62]. Дослідникам відомо кілька типів пам’яток кінця І—II ст. н. е. у Середньому Подніпров’ї і Південному Побужжі, де зарубинецькі елементи поєднуються з іншими етнокультурними елементами: тип Лютежа, тип Почепа, тип Тернівка, тип Гринів[63]. Ці пам’ятки мають між собою багато спільних рис, вони синхронні. Лютезькі старожитності, як показав аналіз основних категорій матеріальної культури, продовжують розвиток місцевих класичних зарубинецьких традицій. Лівобережні пам’ятки типу Почепа і Тернівки-ІІ з’являються внаслідок розселення середньодніпровських зарубинецьких племен. Кожна з цих груп пам’яток має і своєрідні риси, зумовлені інтеграцією зарубинецьких та місцевих елементів. Так, специфіка почепських пам’яток полягає у синтезі культурних традицій зарубинецького середньодніпровського населення і балтських пізньоюхнівських племен[64].
На пам’ятках типу Тернівки-ІІ помітне місце займають елементи пшеворської культури, особливо в керамічному комплексі. Деякі елементи цієї культури простежуються і на лютезьких пам’ятках. Це свідчить про присутність у Середньому Подніпров’ї та на сході Лівобережжя деяких груп пшеворського середньоєвропейського населення, яке було втягнуте в процес культурно-етнічної інтеграції з корінним населенням.
Пам’ятки типу Гринів, найпізніші за часом (друга половина II ст.), відрізняються тим, що вони не розміщені компактною групою, а розкидані на широкому просторі. Вони походять від своєрідних пам’яток типу Кистені-Чечерськ на території Білорусі, що поєднали зарубинецькі риси та окремі елементи культури штрихованої кераміки[65]. Ще мало досліджені пам’ятки типу Гринів, що, на думку дослідників, з’явилися у Подніпров’ї в результаті міграції на південь і південний схід нащадків зарубинецького населення Середнього Посожжя і середньої течії Березини.
61
Цигилик В. М. Населення Верхнього Подністров’я перших століть нашої ери. — К., 1975.
62
Обломский А. М„ Терпиловский Р. В., Пешраускас О. В. Распад зарубинецкой культуры и его социально-экономические и идеологические причины. — К., 1990.
63
Обломский А. М., Терпиловский Р. В. Указ. соч.
64
Там же. — С. 47—78.
65
Обломский А. М., Терпиловский Р. В. Указ. соч. — С. 94, 95.