Щаслива суперниця
- Автор: Вилар Симона
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-2938-38-8
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Щаслива суперниця». Краткое содержание книги:
За що в цьому світі варто боротися?
Герої Сімони Вілар вкотре доводять, що боротися варто лише за кохання.
Ви в цьому переконалися, коли читали першу частину драматичної оповіді — роман «Сповідь суперниці». І хоча виявилося, що одна з двох непримиренних суперниць виборола головний приз — серце прекрасного лицаря, чи можна її назвати щасливою? Адже ненависть тієї, що програла, росте і шириться, не знаючи меж. Тож боротьба точиться з новою силою. Тепер щасливій суперниці доводиться боротися за власне виживання.
Напруга зростає з кожною сторінкою. Ми не встигаємо полегшено зітхнути, коли героїні вдається вистояти в черговому смертельному поєдинку, як на неї чекає нове випробування — страшніше за попереднє.
І коли дочитуємо до кінця, зітхаємо: «І справді, життя — це боротьба… Та яка ж тяжка!»
Але виграє не той, хто сильніший, а в кому більше мужності й людяності. Це довела тендітна, але незламна героїня нового роману Сімони Вілар.
Серед присутніх я виявив і дебелого Бранда, сина Орма. Ми обійнялися, а потім постояли, впираючись лобами та доводячи, хто з нас більший п’яниця й не пропускає жодної гулянки. Я запитав у Бранда, чому не видно Альріка з Ньюторпа, адже його володіння також прилягають до Білих верхів, але той лише махнув рукою.
— Нема його, то й Господь із ним. А ось Елдра тут. Якщо хочеш, запитай у неї про Альріка.
Неподалік стояла Елдра з дитиною на руках. Я привітав її та поздоровив із народженням сина. Маленький Торкіль був молодший за Мілдред на добрі півроку й настільки схожий на матір, що це викликало посмішку. Однак я не розпитував її про Альріка. А потім настала мить, коли оголошують нові шлюби — традиція також велить робити це в день урожаю. Товстун Бранд негайно заявив, що привів із собою на Лугнас чотирьох синів і двоє старших уже підшукали собі наречених — він із гордістю вказав на своїх нащадків, таких само міцних, як він, і вже з невеличкими черевцями, котрі обіцяли згодом перетворитися на таке чимале черево, як і в батька. Ці молодці, та й багато інших, вивели до вогнища ніяково усміхнених наречених і вишикувалися в шеренгу.
Ще кілька десятиліть тому подібні шлюби укладалися просто — батьки нареченого й нареченої ляскали долонями по міцно зчеплених руках молодих. Тепер на такі заручини стали запрошувати священиків, і ті благословляли шлюб за умови, що молоді неодмінно стануть перед вівтарем. Однак простолюд найчастіше вдовольнявся обрядом біля багаття.
Я завмер, коли побачив, як до Гіти підійшов Ральф, схилився, заговорив і взяв за руку, немовби маючи намір і її повести до багаття. Але Гіта засміялася, відштовхнула француза й відразу пірнула в юрбу.
Ральф якийсь час стояв нерухомо, а потім круто повернувся, відшукуючи поглядом когось у юрбі. Він стояв спиною до вогнів, і я не бачив його обличчя, але розумів, що він шукає мене. Я ступнув уперед — Ральф відразу рушив у мій бік.
Підійшов майже впритул, зупинився й мовив:
— Забирайся… до диявола… Едгаре!
Це було сказано свистючим шепотом, повним ненависті, але я розрізнив кожне слово. Як і те, що він вимовив далі:
— Доки ти будеш тримати її при собі за повію? Згадай — ти одружений з Бертрадою, а вона не з тих жінок, щоб впокоритися й дати вам спокій.
Ось і все. Відчуття щастя й волі зникло без вісти. Ще мить я стояв поруч із Ральфом, який важко дихав, а потім повернувся й покрокував геть.
Ральф сказав правду. Й Пенда теж. І навіть Хорса… Вони всі були праві, намагаючись захистити Гіту від нової ганьби. Досить і того, що я перетворив її зі спадкоємиці гордого Херварда на свою наложницю. І чим би я не дурив себе сьогодні, таки не повинен намагатися знову штовхати матір моєї дитини в безодню безчестя. Кого б вона не обрала собі за чоловіка, буде краще, якщо я лишуся осторонь.
Я відійшов доволі далеко від багаття. Тут розташувалися на відпочинок люди старшого віку. Хто ще балакав, хто клював носом, деякі вже й хропли. Я помітив стару Труду, яка теревенила про щось зі своєю дочкою Ейвотою. Біля них на розстеленому кожусі спали діти — дві дівчинки, і в одній я відразу впізнав Мілдред. Я підійшов ближче, присів у неї в головах.
— Ви зібралися їхати, чи що? — здогадалась Ейвота.
— Так. Просто хотів попрощатися з маленькою.
— А з міледі?
Я не відповів. Дивлячись на Мілдред, не міг втриматися, щоб не доторкнутись до її щоки. У відповідь моя донька зацмокала уві сні липкими від солодощів губами.
Я кивнув Труді й рушив туди, де паслися стриножені коні, відшукав Набіга та почав його гнуздати. Поправляючи торби, подумав з гіркою посмішкою, що так і не віддав Гіті подарунка, перлово-сірого атласу. Доведеться послати його в Тауер Вейк зі слугою.
Позаду зашелестіла волога трава.
— Едгаре!
Вона стояла в мене за спиною, тендітна й срібляста у місячному світлі. Справжня Фея Туманів. Груди її здіймалися, ніби вона бігла.
— Ти їдеш?
— Так, уже пізно. Не хотів тебе тривожити. Але це добре, що ти прийшла — маю для тебе подарунок.
Я застромив руку в торбу й простяг їй тугий згорток. Шовковиста тканина вигравала в похмурому світлі примарним блиском.
— Я привіз його з самого Єрусалима. Ти будеш найпрекрасніша за всіх у Денло, якщо пошиєш собі вбрання з цього атласу.
Гіта прийняла дарунок, але навіть не глянула на нього.