Пригоди в оргазмотроні
- Автор: Тернер Крістофер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-512-4
- Переводчик: Назар Агаджанян
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Пригоди в оргазмотроні». Краткое содержание книги:
Книжка британського дослідника Крістофера Тернера в деталях простежує інтелектуальну історію Райха у різних контекстах: становлення психоаналізу та університетське життя студентів в Австрії після Першої світової війни; формування нацизму в Німеччині та його розповсюдження Європою у 1930-х роках: настрої, страхи, інтелектуальні пошуки, розчарування, шлях вічного емігранта, неймовірна популярність, знищення наукового доробку Райха американською владою, суд, арешт, смерть у камері за кілька днів до звільнення. У цій біографії — непересічна особистість, неординарний науковець, роботи якого виходять за межі наукових канонів та знаходяться у сірій зоні між наукою та псевдонаукою.
Райх хотів долучитися до цієї всенаціональної розмови про те, як покоління, що виросло на вченнях Фрейда, повинне виховувати своїх дітей. На початку 1950-х Райх заснував у Форест-Гіллз Оргономічний дитячий дослідницький центр (ОДДЦ), щоб «досліджувати здорових дітей і запобігати нарощуванню броні характеру вже з перших днів їхнього життя»{459}. Приблизно 40 соціальних працівників, медсестер та лікарів зібралися в підвалі Райха у Форест-Гіллз, щоб обговорити, якою має бути та модель виховання немовлят та дітей, аби вберегти їх від сексуальних обмежень, які, на думку Райха, невиправно зіпсували б їх{460}.
Зрештою, Райх запланував збудувати в Оргононі дитячий будинок із маленьким госпіталем при ньому, де такі дорогоцінні, ще неприручені емоційною чумою риси дитячого характеру було б набагато легше оберігати від згубного впливу. Кошторис такого будівництва зупинився на позначці у 300 000 $ — сумі, яку той надіявся зібрати, продаючи різдвяні ялинки, які росли в його володіннях, та з продажів акумуляторів, що вироблялися б на фабриці, яку він також планував там звести. В Оргономічному дитячому дослідницькому центрі Райх сподівався вивести нову нерепресовану суперрасу, що не носила би броні характеру.
У лютому 1950 року Райх запросив Нілла покинути «вільну» школу й стати директором одного з його нових проектів. Але Нілл не планував закидати свою власну школу, аби очолити те, що, на його думку, було чимось на кшталт експериментального сиротинця; він вважав, що «[діти] віком до п’яти повинні жити там зі своїми матерями». Коли Райх написав, що він досліджував у ОДДЦ декількох новонароджених, Нілл відповів: «Чорт забирай, чоловіче, ти ж нічого не зробив із новонародженим Пітером, чи не так?». Його вивертало від однієї ідеї того, що діти були об’єктами досліджень. Насправді один із розділів книги Райха «Діти майбутнього: Про запобігання статевій патології» (1952) присвячений звіту Райха про успішний перебіг лікування тримісячного немовляти Пітера від «боязні падіння» шляхом симуляції падіння та застосування м’язових маніпуляцій{461}.
Безсумнівно, розмовляючи зі своїми прихильниками про важливість виставлення перед дітьми щита, який б захистив їх від хворого, невротичного світу, Райх не забував і про виховання власного сина. Пітер Райх, донька Нілла Зóї та донька Вульфа Пуссі розглядалися як зразки саморегулювання: улесливі, вільні й статево впевнені. Проте утопія їхнього дитинства видавалась сумнівною. «Пам’ятаю той день, коли Пітер показав себе як найбільш важку, антисоціальну, деструктивну та проблематичну дитину, — пригадав Нілл. — Райха, як і мене, це збило з пантелику. Аж раптом він нестримно розреготався: “Тут у нас найвеличніший шкільний директор та найвеличніший психолог… і двійко нас не можуть дати собі триклятої ради із цим малим”». 1950 року Райх скаржився Ніллу на свого шестирічку: «Останнім часом Пітер просто ненавидить мене й зловтішається, бо хоч я продовжую вести його МОЇМ шляхом, зовнішній світ все ж тягне його ЇХНІМ»{462}.
Райх лікував свого сина вегетотерапією, бо хотів бути певним, що в міру дорослішання його черевна ділянка не затвердне. (Він також вчив його, як викликати рвотний рефлекс шляхом ковтання теплої води перед тим, як натиснути на мигдалеподібну залозу вказівним пальцем лівої руки, допоки той не виблює її всю назад.) Пітер, бувало, лежав на кушетці й слідкував за пальцем свого батька, яким той вимальовував кола перед очима сина, допоки у того не починалося запаморочення. Довівши сина до стану гіпнозу, Райх починав тицяти пальцями йому в зону, що нижче підборіддя, так сильно, як Пітер пише у своїх мемуарах, що здавалося, ніби «його палець зараз вилізе з-під мого язика, боліло, арррггггххххх». В описах маніпуляцій, які Райх вершив над його м’язами під час тих сеансів, що подані в його мемуарах «Книга снів» (1973), замість знаків пунктуації Пітер використовує графічні позначки викриків болю — «ау!», «Ні! Ні! Ні! Болить!». Його батько натискає йому на живіт та грудну клітку, а той благає, аби той спинився: «Ааааааааааааааайййййй, ох, татку, болить. Будь ласка, татку, будь ласка, аааааааааййййййййй».