Пригоди в оргазмотроні

Проходячи інтернатуру у військовому госпіталі «Вінтер Дженерал» у Канзасі, Сільверт саме відбував скерування на практику у відділенні психіатрії клініки «Меннінгер», коли наткнувся на вчення про оргономію (до того він був бортлікарем у Повітряних силах США й проходив службу в Китаї). Доктор Бют, директор відділу професійної підготовки та підвищення кваліфікації клініки «Вінтер Дженерал», свідчив про нього до УПМ як про «хронічного скаржника», в якого «в міру того, як курс навчання набирав обертів, проявлялася щораз більша професійна невідповідність». Остання перевірка його діяльності в стінах госпіталю засвідчила щораз більший інтерес Сільверта до аналізу ступеневої конфронтації характерів — в офіційному звіті перевірки вказувалось, що той, бувало, ляскав пацієнтів, аби підбурити їх до суперечки з ним.

Своє дитинство у Гринвіч-Віллидж Райт описувала як «тотально богемне»: «Коло спілкування, що зібралося навколо моєї матері, здебільшого складалося із батьків дітей, яких вона доглядала. Потім з’явився Сільверт й декілька інших психіатрів, які то сходили, то зникали за горизонтом видимості. Моя мати та Сільверт, шукаючи місця, де б можна було заховатися від усіх, придбали до спілки ферму в сільській місцевості в Саут Воллі, штат Нью-Йорк, за шість годин їзди від Мангеттена, й ми їздили туди разом. Усі ті мами й татусі були взагалі-то доволі крутим збіговиськом. То були дуже вільнолюбні, енергійні і веселі люди. Там усі з усіма переспали, усі були молодими, сповненими енергії й хіті. Не думаю, що сьогодні хтось би дуже дивувався такому, але тоді така манера поведінки дещо крокувала попереду своєї епохи. Зрештою, це ж був лиш початок 1950-х».

«Коли мамі здавалося, що я ставала емоційно “чумовою”, — продовжувала Райт, — мене відсилали на сеанси до Сільверта — іронія у кращих своїх проявах: то був останній чоловік у світі, якого б я хотіла бачити в ролі свого терапевта, лікаря чи то цілителя. Але до неї не доходило. Я щоразу в чім мати народила лягала на його кушетку. Дуже неприємно було перебувати біля нього в такому вигляді».

Райт розказала мені, що коли їй було лиш 5 років, Сільверт робив перші спроби привчити її до практикування сексу й вважав це майже що за лікувальну процедуру. Він, вочевидь, думав, що свій перший статевий досвід та повинна була розділити із кимось, хто мав оргастичну потенцію, як ото він. Але й це ще не всі тривожні вогники, що замайоріли над дитиною: її мати була співучасницею дійства. Райт пригадує, як та «плакала, тупцяла туди-сюди й бентежилася», готуючись відіслати свою доньку до свого коханця. «Вона кохала його до нестями, — каже Райт, — і дуже ревнувала через його інтерес до мене. Фу! Як же це все украй заплутано».