Горить свіча
- Автор: Малик Владимир Кириллович Сыченко
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Горить свіча». Краткое содержание книги:
Зміст роману охоплює невеликий проміжок часу: грудень 1240 р. — літо 1242 р. Історичні події визначають розвиток дії роману, його сюжетно-композиційну структуру. Головним ідейно-композиційним центром твору є зображення героїчної боротьби киян проти загарбників. Вузловими моментами сюжету є перипетії особистих доль історичних осіб та вигаданих героїв: Добрині, тисяцького Дмитра, Янки, Іллі і Маріам, князя Михайла, сотника Жадігера, хана Бачмана. Сюжетні колізії роману досить напружені, з безліччю несподіваних конфліктів. Драматизм сюжету обумовлюється трагічністю долі більшості героїв.
Достовірність, переконливість зображення досягається тим, що послідовність історичних подій — взяття Батиєм Поросся, дев'яностошестиденна облога Києва і його падіння, кривавий шлях до останнього моря через галицько-волинські землі — показано через окремих людей, взятих у співвідношенні з часом і простором.
Він примружив очі і зацмокав язиком, як справжній татарин.
— Мені й у хизарі добре, — прошепотіла враз зблідла Янка.
— Знаємо, як там добре, ги-ги! — хихикнув Доман і враз прибрав поважного вигляду. — А ви куди прямуєте? Часом не Михайла, князя чернігівського, зустрічати?
Добриня був збитий з пантелику новою заявою Домана
— Князя Михайла? А хіба він тут? — в його голосі забриніла надія.
Доман помітив це. Заперечно похитав головою.
— Не радій. Не визволяти невільників приїхав він, а просити Батия, щоб дозволив знову посісти чернігівський стіл. Уже два тижні клянчить великого хана, щоб допустив у золоту юрту перед його ясні очі.. От сьогодні Батий і допустив… Я йду туди — хан Менгу звелів, щоб я був одним з терджуманів-товмачів… Там буде багато народу — бачите, всі простують туди. Ходімо! — І він підхопив Добриню і Янку попід руки і потягнув за собою. — Я знайду вам зручне місце.
Пробившись крізь натовп, він зупинився побіля ханського стража.
— Стійте тут! Звідси вам буде видно і князя Михайла, і xaнa Батия.
З цими словами він приєднався до невеликого гуртка ханських терджуманів, що тихо гомонили поміж собою.
2Князь Михайло Всеволодович наклав на шию золоте ожерелля, накинув на плечі легке червоне корзно. Служник подав чорну оксамитову шапку з малиновим верхом. Михайло перехрестився і натягнув її на свою срібну голову.
Було тепло. Стояв двадцятий день вересня. В чистому голубому небі пливли білі нитки павутиння — наступало бабине літо.
На мить він примружив очі — і перед його внутрішнім зором спливли картини рідного Чернігова. Як, мабуть, гарно зараз там, на широких берегах тихоплинної Десни!
Там теж наступає золота осіння пора — бабине літо. Чи ж повернеться він додому, чи побачить ще раз тую красу, чи вдихне пахощі рідної землі?
Гай-гай, далеко батьківщина — Чернігівська україна! Невже навіки розлучився з нею, назавжди втратив її?
Він пригадав день від'їзду.
Зібралася вся сім'я. Княгиня плакала вголос, діти й онуки мовчки ковтали сльози, а він усіх цілував і осіняв хресним знаменням. Потім підійшов до свого духовного отця, схилив голову.
— Благослови, отче! Хочу їхати до Батия!
Отець Іван, зовсім постарілий, ще більше висохлий, але такий же невгамовний, як і в молодості, підняв хреста. Очі його палали.
— Княже, — сказав він. — Многі, хто поїхав до Батия, виконали волю поганина, спокусилися славою світу цього, пройшли через вогонь, поклонилися кущу та ідолам поганським і погубили душу свою. Але ти, Михаиле, якщо хочеш їхати, не роби так: не йди через вогонь, не кланяйся ні кущеві, ні ідолам, ні їжі поганської, ні питва їхнього не бери в уста свої, бо не личить християнам поклонятися нічому, створеному людьми, а лиш Господу Богу Ісусу Христу!
Він, пам'ятається, відповів тоді тихо, але твердо:
— По молитві твоїй, отче, як Бог захоче, так і буде. Я хотів би кров свою пролити за Христа і за християнську віру!
І ось він стоїть у ваганні — вже ждуть його ханські посланці, щоб провести до Батия. Як поведеться він там? Чи ж стачить сили і духу достойно зустріти цю судчу мить?
Вже готові йти з ним юний онук Борис, князь ростовський, боярин Федір, одноліток, друг і однодумець-порадник, інші бояри та ліпші мужі, що супроводжують його в Орду.
Послані Батиєм туленгіти нетерпляче гарячать коней.
— Ходімо, княже! Саїн-хан кличе тебе!
Він рушив перший — поволі, статечно, і крок його був твердий. За ним пішли всі, кому належало супроводити його: боярин Федір, князь Борис та десяток найближчих княжих сподвижників, людей переважно літніх і добре знаних в землі Чернігівській.
Подивитися на великого князя орусутів зібралися тисячні натовпи. Туленгіти прокладали шлях, відтісняли набік зівак, а тих, хто ліз наперед, били списами без жалю, мов скотину.
Вийшли на широкий майдан. На його протилежному боці вивищувалася велика золота юрта. Перед нею, на килимах, сиділи півколом монгольські царевичі та знатні нойони. В середині цього півкола возсідав на високих подушках, підібгавши під себе ноги, Батий, Саїн-хан, силою Високого Неба володар Золотої Орди.
На шляху до нього палахкотіло два багаття, а там далі, ближче до юрти, ріс великий кущ глоду, уквітчаний різнобарвними стрічками, стояли кам'яні та дерев'яні монгольські ідоли.
Князь Михайло зупинився. Ось наступає мить, коли треба проявити твердість духу! Чи ж витримає він?
— Іди, коназ! Іди поміж вогнями, щоб очистився від злих мангусів, які можуть зашкодити Саїн-каанові! — сказав старший туленгіт-джагун.