Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
Гвіздок захоплено розігрував роль слідчого, казав розлючено літньому, статечному Фішці, колишньому петлюрівцеві, який вважав себе тут найвищим за всіх, чванився своїм заслуженим перед німцями минулим:
— Ти гад, німцям Україну вже раніше продавав і тепер знову продаєш з потрухами.
— Громадянине слідчий, у вас немає жодних доказів, — солідно заперечував Фішка.
— А зброя? Зброю в тебе знайшли? Радянських людей убивав, паразит!
— Зброю я носив для самооборони. Захищатися від тих за кого ви мене вважаєте.
— З армії дезертирував?
— Я баптист. Ухилився від служби в армії не з політичних мотивів, а з релігійних переконань.
— Бог у тебе не з хрестом, а із свастикою. Ти ж ешелон підірвав з людьми!
— Звідки це в вас такі невірні відомості?
— Та ти ж сам хвалився!
— Кому?
— Мені.
— Де? Коли?
— Та в бараку, недавно. Чого мружишся?
Вайс вирішив втрутитися, сказав суворо:
— Курсант Гвіздок, ви повинні користуватися тільки тими гаданими доказами, які ви одержали при затриманні… — Фішці зауважив повчально: — До речі, не забувайте, що радянські органи, затримавши, можуть зажадати всі матеріали, які стосуються вашого минулого, Тому можливі й такі запитання. Для плодотворнішого тренування викладіть курсантові Гвіздкові хоча б основні факти, які свідчать проти вас, з тим, щоб, коли він зверне їх проти вас, ви спробували знайти контраргументацію.
Фішка, щулячись, зітхаючи, почав перелічувати Гвіздкові свої минулі діяння.
Гвіздкове обличчя стало сіре, напружене, очі злісно блищали.
Вайс начебто цілком зосередив увагу на другій парі, а сам, стоячи спиною до Фішки, вслухався в перелік деяких його лиходійств, які той вирішив розкрити для тренувального допиту.
Потім Вайс перейшов до нової пари. Той, що розігрував роль слідчого, занудно витягував у допитуваного:
— Ні, ти мені до пуття скажи, чому ти їм продався, проти своїх пішов?
— Та я не пішов. Силою примусили. І потім, думав, як випаде нагода, до своїх втечу.
— А чого зразу до начальства не з'явився?
— Боявся статті.
— То ти там у таборі був?
— У таборі.
— А в шпигуни пішов, щоб із табору вийти?
— Правильно, тільки тому. Від смерті саморятувався.
— Виходить, тепер ти з усіх боків пропащий.
— А ти що, ні? — образився допитуваний. — Хто в таборі на своїх доносив? Ти.
Вайс суворо попередив:
— Допитуваний не має права ставити запитання слідчому.
Допитуваний поскаржився:
— А чого він мою особу зачіпає не по суті справи? Я розкаяного граю, темну жертву фашизму, а він наш місцевий матеріал проти мене тикає…
Раптом пролупав ляпас, стогін, хрип. Вайс підійшов до столу, за яким сиділи Гвіздок і Фішка. Обидва вони схопилися, виструнчилися перед ним.
— Він мене бити почав, бити щосили! — вигукував Фішка, м'ясисте обличчя якого здувалося ліловими плямами.
Гвіздок, кривлячи сухі губи й нахабно дивлячись Вайсові у вічі, пояснив розв'язно:
— А що тут такого? Я слідчий. Він затинається, ну я йому і вліпив. Самі ж нас запевняли, що в НКВС катують. — Кивнувши на Фішку, заявив: — От я йому й зробив тренування. Нехай загартовується. — В зеленкуватих вузьких очах Гвіздка грав насмішкуватий вогник.
— У карцер обох, — наказав Вайс.
— А мене за що? — обряжено спитав Фішка.
— Не виявили стійкості, витримки, спокою… Три доби.
Зрідка в канцелярії з'являлася висока худорлява дама із застиглим, непорушним обличчям, у рогових окулярах. Трималася вона з гідністю, діловито. За наказом Дітріха, їй показували фотографію того чи іншого курсанта й повідомляли його основні прикмети.
Дама уважно, щоб запам'ятати, дивилася на фотографію, мовчазно вислухувала те, що їй повідомляли про прикмети, і, байдужно кивнувши, виходила, чітко карбуючи крок у хутряних полуботинках, прикрашених бантиками з лакованої шкіри.
Це була унтершарфюрер Флінк. Її спеціальність: оперативне дослідження окремих осіб шляхом особливо підібраної для цієї групи вуличних дівок.
Вільний від завдань час дівки могли віддавати своєму звичайному, нічим не ускладненому промислу, відраховуючи певний процент прибутку у фонд святкових подарунків фронтовикам.
Унтершарфюрер проводила з ними навчання. Ранками після фіззарядки — стройові, а дві години перед обідом — з агентурної підготовки.
Курсантів, які значилися не цілком благонадійними, разом з іншими перевірними комбінаціями обстежували за допомогою цих дівок. І від дівок суворо вимагалося завчити напам'ять яку-небудь жалібну історію жертви фашизму, аби спровокувати співчуття до себе.