Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
— Так, так, — вигукнув Жан-Луї Тонсар, який почасти вважався за сина Гобертена; він тільки недавно зайшов у шинок слідом за дядьком Фуршоном.
Цей хлопець, що кілька місяців залицявся до гарненької служниці Рігу, успадкував від свого батька вміння підстригання живоплотів та грабових алей і всякого іншого підстригання. Буваючи в заможних домах, він розмовляв з хазяями й прислугою, набирався від них думок, які зробили з нього, людини з сімейними здібностями, пройдисвіта. І справді, далі можна буде побачити, що, звернувши свої погляди на служницю Рігу, Жан-Луї цілком виправдував добру думку про його прозірливість.
— Ну, що ти маєш, пророче? — сказав шинкар синові.
— Я скажу, що ви граєте на руку нашим буржуа, — заявив Жан-Луї.— Полякати власників Егів, щоб утвердити за собою свої права, — це добре, але виганяти їх звідси й примушувати продати Еги, як хочуть усі буржуа з долини, — це проти наших інтересів. Якщо ви сприятимете поділові великих маєтків, звідки ж візьмуться володіння на продаж під час майбутньої революції? Ви б тоді мали землю за безцінь, як одержав її Рігу; коли ж ви її сунете в горлянку нашим буржуа, буржуа вам вихаркнуть її назад дуже виснаженою й за високу ціну; ви працюватимете на них, як усі, хто тепер працює на Рігу. Гляньте-но на Курткюїса!..
Цей виступ був занадто глибоко політичним, щоб дійти до розуму п'яних людей, які всі, крім Курткюїса, збирали гроші, щоб мати свою частку в егському пирозі. Отже, Жан-Луї дали змогу базікати, продовжуючи, як і в палаті депутатів, свої приватні розмови.
— Ну й гаразд, будете машинами для Рігу! — вигукнув Фуршон, який один зрозумів свого внука.
У цей час повз шинок проходив егський мельник Ланглюме; красуня Тонсарша гукнула на нього.
— Чи правда, пане помічник мера, — сказала вона, — що нам заборонять збирати колоски?
Ланглюме, маленький веселий чоловічок, з білим від борошна обличчям, одягнутий у сіробіле сукно, піднявся східцями, і селяни одразу ж набрали серйозного вигляду.
— Як вам сказати, діти мої, і так, і ні! Біднота збиратиме, але вжиті заходи підуть вам на користь…
— Як це так? — спитав Годен.
— Але ж коли всім чужим біднякам буде заборонено збиратися сюди, — відповів мельник, примружуючи очі на нормандський лад, — та вам самим ніхто не перешкодить піти по інших місцях, якщо тільки всі інші мери не зроблять так само, яке бланжійський.
— Отож, це правда? — загрозливо сказав Тонсар.
— Ну, а я, — сказав Бонебо, надягаючи набакир свого кашкета й помахуючи горіховим прутиком, — піду в Конші попередити друзів.
І ловелас долини пішов, насвистуючи солдатську пісеньку:
— Поглянь-но, Марі, якою це дивною стежкою вирушив у Конші твій дружок! — гукрула внучці стара Тонсар.
— Він пішов до Аглаї! — сказала Марі, кинувшись до дверей. — Треба мені хоч раз як слід задати цій качці!
— Слухай-но, Водуайє,— звернувся Тонсар до колишнього польового сторожа, — піди до дядька Рігу: ми будемо знати, що робити; він наш оракул, а слина його нам нічого не коштуватиме.
— Знову дурість! — тихенько вигукнув Жан-Луї.— Він усіх продасть. Анет добре мені казала, що його небезпечніше слухатися, ніж самого чорта.
— Раджу вам бути розумними, — додав Ланглюме, — бо генерал поїхав у префектуру з приводу ваших неподобств, і Сібіле казав, що він честю присягався дійти до Парижа, до хранителя печаті, до короля, до всієї лавочки, якщо треба буде, щоб впоратися зі своїми селянами.
— Його селянами! — закричали навколо.
— Оце так! Ми, виходить, вже не собі належимо?
На це запитання Тонсара Водуайє вийшов, прямуючи до колишнього мера.
Ланглюме, теж виходячи, обернувся на східцях і відповів:
— Стадо нероб, хіба в вас є прибутки, що хочете бути собі хазяїнами?..
Хоч і сказане жартома, це глибоке зауваження присутні зрозуміли приблизно так само, як коні розуміють удар батога.
— Ач який! Самі хазяїни!.. А скажи-но, синку, після твоєї ранкової справи тобі, мабуть, не мій кларнет сунуть у руки між великим пальцем та чотирма іншими… — сказав Фуршон до Ніколя.
— Не чіпляйся до нього, а то він може так нам'яти тобі черево, що ти все вино назад віддаси! — грубо відрізала Катрін своєму дідові.
ХIII. Сільський лихвар
З погляду стратегічного Рігу займав у Бланжі таке ж становище, як на війні передовий пост: він стежив за Егами, і стежив добре! Поліція ніколи не матиме таких шпигунів, які служать ненависті.