Ежені Гранде. Селяни

— І гарненько зрозумійте ще те, — сказав Фуршон, — що хапальники з чужих громад не будуть допущені.

— Отак! Отак! — сказав Бонебо. — Ні моя мати, ні я, ні твоя мати, Годен, не зможемо тут збирати колоски? Оце так жарти начальства! Я їм дуже набрид!.. От! Чи не з пекла виліз цей генерал-мер!..

— Ну, а ти, Годен, як і раніш, збиратимеш колоски? — спитав Тонсар підмайстра каретника, який розмовляв дуже зблизька з Катрін.

— В мене нічого нема, я бідняк, — відповів той. — Я буду вимагати собі посвідки.

— Отже, що батькові дано за видру, моє маляточко? — говорила вродлива шинкарка Мушеві.

Хоч і знемагаючи від трудного травлення, з поглядом, затуманеним від двох пляшок вина, Муш, сидячи на колінах у Тонсарші, схилив голову на шию тітці й ухильно прошепотів їй на вухо:

— Не знаю, але в нього є золото!.. Коли ви беретеся цілий місяць годувати мене досхочу, я, може, й розшукаю його тайничок. Є в нього одна така місцинка.

— У батька є золото!.. — сказала Тонсарша на вухо чоловікові, що панував своїм голосом над загальним шумом від палкої суперечки, в якій взяли участь всі відвідувачі.

— Цить! Груазон! — вигукнула стара.

У шинку одразу настала глибока тиша. Коли Груазон був уже досить далеко, стара Тонсар подала знак, і знову почалася суперечка у питанні, чи збирати, як раніш, колоски без усяких посвідок про бідність.

— А все ж доведеться вам підкоритися, — сказав дядько Фуршон, — бо Оббивальник поїхав до префекта просити в нього солдатів на підтримування порядку. Вас переб'ють, як тих собак… Ми й насправді собаки!.. — прокричав старий, намагаючись перебороти неповороткість, якою скувало йому язик іспанське вино.

Ця друга заява Фуршона, хоч яка безглузда вона була, нагнала на присутніх задумливість: їм вірилося, що уряд здатен без жалю їх перебити.

— Такі ж заколоти були біля Тулузи, де я стояв у гарнізоні,— сказав Бонебо, — ми пішли вперед: селян порубали, поарештовували… Ну ж і сміху було, як вони пробували боротися з військами! Десятьох засуджено на каторгу, одинадцятьох — в тюрму; розправилися з ними, чого там!.. Солдат солдатом і лишиться, а ви всі шпаки, вас можна порубати, й край!

— Ну, — сказав Тонсар, — чого ж ви всі сполошилися, наче стадо козенят? Що можна відняти в моєї матері або в моїх дочок?.. Посадять у в'язницю?.. Що ж, посидимо і в в'язниці. Оббивальникові всієї округи в тюрму не засадити. До того ж, вони далеко краще годуються на королівські гроші, ніж у себе дома, арештанти оті, та й взимку їм тепліше.

— Усі ви дурні! — промичав дядечко Фуршон. — Краще потрошку обсмоктувати пана, ніж прямо нападати на нього! Однаково вас всіх замотають! Коли каторга вам мила, тоді справа інша. Там, правда, менше роботи, ніж на полі, а зате — неволя.

— А може, — сказав Водуайє, який виявився одним з найщиріших порадників, — буде краще, щоб хтось із нас не пошкодував своєї шкури й визволив наш край від цього лютого звіра, що зробив собі нору біля Авонської брами…