Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
— Покінчити Мішо?.. — сказав Ніколя. — На це я піду.
— У цьому замало пуття, — вимовив Фуршон. — Це нам, дітки мої, занадто дорого обійдеться. Нам найкраще прибіднюватися, галасувати, що голодуємо: пани з Егів схочуть нам допомогти, і ви на цій справі матимете більше, як на збиранні колосків.
— Усі ви жалюгідні кротолови! — вигукнув Тонсар. — Хай справа дійде до сутички з судом і військами, не зашлють же цілий край на каторгу, а потім ми знайдемо і в Віль-о-Фе і серед давніх панів людей, готових за нас заступитися.
— Це дійсно так, — сказав Курткюїс. — Це ж тільки один Оббивальник скаржиться на нас; пани де-Суланж, де-Ронкероль та інші задоволені! Здумати тільки, що, якби цей кірасир був хоробрішим та дав себе вбити разом з іншими, я б і тепер так само щасливо жив біля своєї Авонської брами, де він мені все перевернув догори дном, так що й нічого не впізнати.
— Ні, війська не пошлють заради якогось одного мерзотника-пана, що посварився з цілим краєм! — сказав Годен. — Це його провина! Він хоче тут все перемішати, всіх повалити; уряд йому скаже: зась!
— Уряд інакше й не каже, він зобов'язаний так казати, наш бідний уряд, — сказав Фуршон, зненацька охоплений ніжністю до уряду. — Мені шкода його, отой бідний уряд… Нещасний він, без копійки за душею, як і ми… А це ж безглуздо для уряду, який сам робить гроші. Ах, якби я був урядом!
— Але, — вигукнув Курткюїс, — мені казали у Віль-о-Фе, що пан де-Ронкероль говорив у Зборах про наші права.
— Це писано в газетині пана Рігу, — сказав Водуайє, що умів, як колишній польовий сторож, читати й писати, — я сам читав…
Незважаючи на свої вдавані ніжності, старий Фуршон, як багато простих людей, що в них здібності загострювалися від сп'яніння, стежив зірким оком і чуйним вухом за цією суперечкою, якій надавали особливої цікавості окремі розмови по кутках. Раптом він, підвівшись, виступив на середину кімнати.
— Послухайте старого, він п'яний, — сказав Тонсар, — у нього тепер дві хитрості: і своя, і вина…
— Ще й іспанського!.. Це вже буде три, — перервав його Фуршон, вибухаючи сміхом фавна. — Дітки мої, не треба бити просто в лоб, ви на це занадто слабкі; візміться-но за цю справу хитренько!.. Вдавайте мертвих, лежіть, як ті собаки. Маленька пані вже досить налякана, ну, незабаром усе прийде до мети, вона поїде звідси, а Оббивальник помчить за нею, бо це його пристрасть. От план. Але, щоб прискорити їх від'їзд, моя порада — відняти від них їхнього порадника, їхню головну силу, нашого шпигуна, нашу мавпу.
— Кого ж це?
— Ет, це клятий кюре, — сказав Тонсар, — виловлювач гріхів, який хоче годувати нас причасними облатками…
— Так, то правда! — вигукнув Водуайє.— Ми були щасливі без кюре. Треба покінчити з цим богоїдом, от де наш ворог!
— Шмаркач, — продовжував Фуршон, наділяючи абата Бросета прізвиськом, яким той був зобов'язаний своєму кволому виглядові,— міг би, мабуть, спокуситися якою-небудь бестією в спідниці, бо він занадто додержується вже всіх постів. А ми зчинили б такий галас, якби він спіймався на гарячому, що єпископ мусив би його перекинути в інше місце. От коли зрадів би по-диявольськи наш добряк Рігу… Якби Курткюїсова дочка погодилася розлучитися із своєю оссерською пані,— вона, при її красі, та ще вдавши святошу, могла б врятувати вітчизну. Раз-два, і все!
— А чому б тобі не взятися за цю справу? — шепнув Годен Катрін. — Тобі дали б цілий кошик золотих, щоб замазати скандал, і ти одразу ж стала б тутешньою хазяйкою…
— Чи будемо ми збирати колоски, чи не будемо? — сказав Бонебо. — Мені ж начхати на вашого абата. Я з Коншів, а в нас там нема попа, щоб ворушити наше сумління своїм бубонцем.
— Стривайте, — запропонував Водуайє,— треба сходити розпитати старого Рігу, який знається на законах, чи може Оббивальник заборонити нам збирати колоски; і він нам скаже, чи є в нас на це право. Коли ж Оббивальник робить за законом, тоді доведеться, як сказав наш старий, піти на хитрощі…
— Без крові не обійдеться, — похмуро сказав, підводячись, Ніколя, випивши цілу пляшку вина, яке весь час підливала Катрін, щоб перешкодити йому говорити. — Коли ви мене послухаєтесь, ми покінчимо з Мішо! Але всі ви трухлятина й погань!
— Тільки вже не я! — вигукнув Бонебо. — Якби я знав, що ви притримаєте свої язики, я б взявся послати на той світ Оббивальника!.. От була б втіха всадити йому сливу в пузо! За одним разом помстився б я всій смердючій офіцерні!