Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
З першого ж тижня, відколи він тут з'явився, Джубал майже щодня казав Майку, що йому тут раді... Проте він міг вийти й побачити світ — щойно відчує, що готовий до цього. З огляду на це Джубал не повинен був дивуватися тому, що одного разу під час сніданку Майк повідомив, що їде. Проте він був вражений — і, що його особливо здивувало, одночасно ображений.
Він приховав це, без потреби використавши серветку, перед тим, як відповісти.
— Ну і? Коли?
— Ми їдемо сьогодні.
— Хм. Множина, — Джубал оглянув усіх за столом. — А Ларрі і Дюк збираються взяти на себе кухню, доки я не відкопаю ще помічниць?
— Ми все обговорили, — відповів Майк. — Зі мною їде Джилл, більше ніхто. Мені більше ніхто не потрібен, Джубале; мені відомо, що я ще не дуже добре знаю, як поводяться люди у цьому світі. Я все ще роблю помилки; мені тимчасово потрібен провідник. Думаю, це мусить бути Джилл, тому що вона хоче продовжувати вивчати марсіанську; гадаю, всі інші теж такої ж думки. Проте, якщо ти хочеш, щоб Джилл залишилася, це може бути хтось інший. Дюк та Ларрі теж виявили бажання мені допомогти, якщо ти не зможеш обійтися без однієї з дівчат.
— Ти хочеш сказати, що у мене є право голосу?
— Що? Джубале, це має бути твоє рішення. Ми всі це знаємо.
(Синку, ти джентльмен, і, ймовірно, щойно ти вперше збрехав. Сумніваюся, що я зміг би втримати хоча б Дюка, якби ти був проти.)
— Гадаю, що це має бути Джилл. Проте послухайте, діти... Це все одно ваш дім. Двері завжди відчинені.
— Ми знаємо, — і ми повернемося. Ми знову розділимо воду.
— Так і буде, синку.
— Так, Батьку.
— Що?
— Джубале, у марсіанській немає слова для «батько». Проте нещодавно я ґрокнув, що ти мій батько. І батько Джилл.
Джубал глянув на Джилл.
— Гм... Я ґрокаю. Бережіть себе.
— Так. Ходімо, Джилл.
Вони пішли ще до того, як він встав з-за столу.
Розділ 26
Це був звичайний мандрівний ярмарок у звичайному містечку. Ті самі атракціони, той самий смак цукрової вати, і гральні вагончики, що випробовували встановлений рівень терпимості місцевого закону до відокремлення простаків від їхніх грошей — чи то завдяки киданню бейсбольних м'ячів по мішенях, чи через колеса удачі, чи ще якимось чином, проте, так чи інакше, це відділення відбувалося. Лекцію на сексуальну тематику підігнали під місцеву версію концепції Чарльза Дарвіна; дівчата під час вистав використовували саме таку кількість диму, якої вимагали місцеві звичаї; Безстрашні Фентони виконували своє Непідвладне Смерті (у рамках здорового глузду) Подвійне Пірнання якраз перед останнім виступом кожного вечора.
Вистава «десять в одному» була однаково стандартна. Там не було телепата, але був фокусник; не було бородатої дами, проте вони мали напівчоловіка, напівжінку; тут ніхто не ковтав мечів, зате ковтали вогонь. Замість татуйованого чоловіка була татуйована дама, яка ще й заклинала змій, а під час вистави (за додаткових п'ятдесят центів) вона з'являлася повністю гола!.. Одягнена лише у неприкрите живе тіло з екзотичними малюнками! І кожен простак, який зміг би знайти нижче шиї хоч один квадратний дюйм без татуювань, отримав би чек на двадцять доларів.
Ті двадцять доларів так ніхто і не отримав за весь сезон — попри те що вистава була й справді розкручена. Місіс Пайвонскі — на афішах місіс Пі — залишалася абсолютно спокійною, виходячи без жодного іншого одягу, окрім неприкритого, живого тіла... А також чотирнадцятифутового боа-констріктора, знаного як Солоденька булочка.
Солоденька булочка обвивалася навколо місіс Пі так продумано, що навіть місцевий союз пасторів не зміг би знайти справжнього виправдання скаргам, — зокрема зважаючи на те, що їхні доньки, які відвідували ярмарок, були вбрані приблизно так само, а прикриті навіть і ще менше. Щоб спокійну й покірну Солоденьку булочку не турбували, місіс Пі завбачливо стояла на маленькій платформі посеред брезентового басейну, на дні якого було з десяток кобр.
Часом траплялися п'яниці, які були впевнені, що всі змії заклинательки були безпечними, і тому намагалися залізти у басейн, шукаючи той квадратний дюйм без візерунку,— проте і вони змінювали свою думку, щойно якась кобра помічала їх, піднімалася й розкривала капюшон.
Окрім того, освітлення було скромним.
Проте п'яниці не могли виграти двадцять доларів у будь-якому разі. Заява місіс Пі була значно голосніша за долар. Разом зі своїм покійним чоловіком вона впродовж багатьох років володіла татуювальним салоном у Сан-Педро; коли клієнтів було мало, вони прикрашали одне одного — врешті решт, з мінімальними незручностями для неї. Коли від її шиї і донизу не залишилося жодного вільного місця, щоб продовжити, цей мистецький твір був повністю закінчений. Вона дуже пишалася як тим, що була найбільш татуйованою жінкою у світі, так і тим, що автором тату був найвизначніший світовий митець, яким вона скромно вважала свого покійного чоловіка, — вже не кажучи про гордість від того факту, що кожен зароблений нею долар вона заробила чесно.