Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
Він відчув щенячу потребу товариства — майже таку ж сильну, як потреба спокою перед цим. Майк вийшов у коридор на другому поверсі, де із захватом зіткнувся з водним братом.
— Привіт!
— О. Привіт, Майку. Боже, ти виглядаєш бадьорим.
— Почуваюся гарно. Де всі?
— Всі, окрім нас з тобою, сплять, — тому говори тихіше. Бен зі Стінкі поїхали додому годину тому, і всі інші почали розходитися по ліжках.
— О, — Майк був розчарований тим, що Махмуд поїхав; він хотів пояснити йому своє нове ґрокання. Проте він зробить це, коли побачить його наступного разу.
— Мені теж потрібно поспати, — просто захотілося перекусити. Ти голодний?
— Я? Звісно, я голодний!
— Добре. Мав би бути — ти ж пропустив вечерю. Ходімо, я знаю, де тут дещиця холодної курки. Поглянемо, що там іще.
Вони спустилися вниз і щедро наповнили тацю.
— Ходімо надвір — там доволі тепло.
— Гарна ідея, — погодився Майк.
— Достатньо тепло, щоб поплавати, якщо ми захочемо... Це справжнє індіанське літо. Секунду — я увімкну світло.
— Не переймайся, — відповів Майк. — Я понесу тацю, я бачу, — вони всі знали, що він міг бачити майже у цілковитій темряві. Джубал говорив, що його винятковий нічний зір, який, можливо, був наслідком тих умов, в яких він виріс, — і Майк ґрокнув, що це була правда. Але він також ґрокнув й те, що у цьому було дещо більше; це прийомні батьки навчили його бачити.
Ніч була незвично тепла. Йому було б комфортно навіть роздягнутому на вершині гори Еверест, — проте Майк знав, що його водні брати дуже чутливі до змін температури та тиску; він завжди був уважним до їхніх слабкостей, відтоді як про них дізнався. Проте він з нетерпінням очікував снігу — щоб самому побачити ті крихітні кристалики води життя, кожна з яких, як він читав, є унікальною і неповторною; і пройтися босоніж; і викачатися в снігу.
У той момент він був задоволений незвично теплою осінньою ніччю — та ще більше радів компанії водного брата.
— Добре, неси тацю. Я увімкну лише підводні вогні. Цього вистачить, щоб поїсти.
— Добре, — Майкові подобалося світло, що підіймалося з-під води; це було божественно, прекрасно, навіть попри те, що він міг обійтися і без цього.
Вони розташувалися біля басейну, потім лягли горілиць на траву і дивилися на зірки.
— Майку, там Марс. Це Марс, чи ні? Чи це Антарес?
— Це Марс.
— Майку? Що вони роблять на Марсі?
Він довго вагався; питання було надто об'ємним, щоб пояснити його бідною англійською.
— На боці до горизонту — Південній півкулі — зараз весна; навчають рослин рости.
— «Навчають рости»?
Він ледь помітно вагався.
— Ларрі навчає рослини рости кожного дня. Я йому допомагав. Але мій народ, — марсіани, я маю на увазі (зараз я ґрокаю, що ви мій народ), — навчає рослини по-іншому. На другій півкулі стає все холодніше, і тих личинок, які пережили літо, забирають у гнізда для прискорення та подальшого розвитку, — він думав. — Що ж до людей, яких ми лишили на екваторі, коли я прибув сюди, то один з них відділився від тіла, а інші сумують.
— Так, я чула про це у новинах.
Майк цього у новинах не чув; він про це не знав, аж доки його не запитали.
— Їм не потрібно сумувати. Містер Букер Т. В. Джонс, спеціаліст по харчуванню першого класу не сумує; Старійшини вшанували його.
— Ти знав його?
— Так. У нього було власне обличчя, темне і прекрасне. Але він сумував за домом.
— О любий! Майку... Ти коли-небудь сумуєш за домом? За Марсом?
— Спочатку дуже сумував, — чесно відповів він. — Я постійно був один, — він підкотився до неї й обійняв. — Але зараз я не сам. Я ґрокаю, що вже ніколи не буду самотнім.
— Майку, любий... — Вони повільно поцілувалися. Через якийсь час водний брат, задихавшись, промовила: — Боже! Це було навіть гірше, ніж першого разу.
— З тобою все добре, мій брате?
— Так. Справді добре. Поцілуй мене знову.
Минуло чимало часу за космічним годинником, коли вона заговорила:
— Майку? Це... Я маю на увазі... «Ти знаєш...»...
— Я знаю. Це для зближення. Зараз ми стаємо ближчими.
— Ну... Я вже давно була готова... Боже, ми всі були, але... Не зважай, любий; лише трохи повернися. Я допоможу.
Коли вони злилися, ґрокаючи разом, Майк м'яко й урочисто сказав:
— Ти є Бог.
Вона відповіла без слів. Потім, коли їхнє ґрокання зблизило їх і Майк відчув, що майже готовий відділитися від тіла, її голос покликав його назад: