Чужинець на чужій землі

Так тривало майже тиждень після тієї злощасної поїздки в церкву. Майк впродовж усього цього часу перебував у своїй кімнаті в такому глибокому трансі, що Джубал засвідчив би його смерть, якби не бачив подібного раніше. Джубал не помітив би цього, якби ведення домашнього господарства з того часу не пішло шкереберть. Здавалося, що дівчата проводили половину свого часу, пробираючись навшпиньки, щоб «подивитися, чи з Майком все гаразд», — і були надто зайняті, щоб готувати як потрібно, а також для того, щоб бути гарними секретарками. Навіть непохитна Анна... Чорт, Анна була найгіршою з усіх! Неуважна, плакала без причини... А колись Джубал міг закластися на своє життя, що якби Анна мала свідчити у Другому Прибутті, то просто запам'ятала б дату, час, учасників, події та атмосферний тиск, навіть не кліпнувши своїми спокійними блакитними очима.

Потім, у четвер вдень, Майк несподівано розбудив себе, і АБВГ почали опікуватися лише ним, — були «менше, ніж пилом під колесами його колісниці». Оскільки тепер дівчата знову знаходили час, щоб забезпечити Джубалові ідеальне обслуговування, він радів своєму щастю і викинув все з голови... Окрім суперечливої та дуже приватної думки про те, що, якби він вимагав розкрити карти, Майк міг би легко збільшити їхню зарплатню разів у п'ять, просто відправивши листівку Дугласу.

Щойно домашній спокій було відновлено, Джубал більше не звертав уваги на те, хто був головним у його королівстві. Їжу подавали вчасно і (якщо це взагалі було можливо) — смачнішу, ніж будь-коли; якщо він вигукував «Сюди!», перед ним з'являлася дівчина з блиском у очах, щаслива й готова працювати; а в такому разі Джубалові було начхати на те, хто там має перевагу серед хлопців. Чи дівчат.

Крім того, що Джубал радів відновленню миру в домі, він так само цікавився змінами, що сталися з Майком. Раніше Майк був таким слухняним, що Джубал вважав це патологічним; тепер став настільки впевнений у собі, що Джубал описав би його як зарозумілого — якби Майк й далі не залишався незмінно ввічливим та уважним до інших.

Проте він приймав повагу від дівчат, наче природне право. І тому Майк видавався старшим, а не молодшим за свій вік: його голос поглибшав, він говорив радше владно, ніж сором'язливо. Джубал вирішив, що Майк перетворився на частину людської раси; тож тепер, на його думку, можна було виписувати цього пацієнта.

Все було нормально, окрім однієї дрібниці: Джубал нагадав собі, що Майк все ще не сміявся. Він міг посміхнутися жартам, і навіть інколи не просив їх йому пояснити. Майк був дуже веселим, навіть радісним; проте ніколи не сміявся.

Джубал вирішив, що це не важливо. Цей пацієнт психічно та фізично здоровий... І він людина. Ще кілька тижнів тому Джубал був впевнений в тому, що вилікувати цього пацієнта неможливо. Він був досить простим та чесним лікарем, Щоб не вимагати похвал; заслуга дівчат тут була більшою, ніж його. Чи йому слід сказати — «дівчини»?