Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
— Я запам'ятаю.
— Добре. Я забагато говорю — проте професія закликальника перетворюється на звичку. З вами все буде добре, діти? Що там із заощадженнями? Прокляття, мені не слід цього робити — але, можливо, вам потрібно позичити грошей?
— Дякую, Тіме. Ми не пропадемо.
— Що ж, бережіть себе. Бувай, Джилл.
Він швидко вийшов.
Патриція Пайвонскі зайшла через бокову завісу, вбрана в халат.
— Діти? Тім запоров вашу виставу.
— Ми б поїхали у будь-якому разі, Пат.
— Я знала, що він збирався. Це так мене розізлило, що я хотіла вистрибнути, щоб показати себе.
— Секундочку, Пат...
— Я серйозно. Я б могла виступати де завгодно, і він це знає. Залиште його без вистави. Він може найняти інших акторів, але гарна вистава — це не клоуни, яких знайти не так уже й важко.
— Пат, Тім має рацію. І ми з Джилл це знаємо. Я не засвоїв вміння влаштовувати вистави.
— Що ж... Можливо, й так. Але я за вами сумуватиму. Ви для мене були як діти. О, любі! Послухайте, мій намет стоятиме аж до ранку; ходімо до мене — на посиденьки.
Джилл відповіла:
— Пат, краще поїхали з нами у місто, вип'ємо по парі келихів. Тобі б сподобалося зануритися у велику гарячу ванну з сіллю?
— Гм... Я принесу пляшку.
— Ні, — заперечив Майк. — Я знаю, що ти п'єш, і у нас це є. Пішли.
— Що ж, піду. Ви зупинилися в «Імператорському», чи не так? Проте я не можу піти з вами. Спершу я мушу переконатися в тому, що з моїми крихітками все гаразд, і сказати Солоденькій булочці, що відійду ненадовго, і покласти їй кілька пляшок з гарячою водою. Я спіймаю таксі. Десь через півгодини.
Вони поїхали в місто; за кермом сидів Майк. Це було казкове маленьке містечко, де не було автоматичного контролю швидкості в авто, — навіть у діловій частині міста. Майк керував з обережною точністю, обираючи максимальну із припустимих швидкість, і використовував паузи у контролі, яких Джилл не могла помітити, аж поки вони не залишалися позаду. Він робив це без особливих зусиль — так само як і жонглював. Джилл знала, як це робити, навіть сама трохи навчилася; Майк розтягнув своє відчуття часу так, щоб проблема жонглювання яйцями чи швидке пересування на авто були швидкими, — в той час, коли все інше було сповільненим. Тим не менше вона розмірковувала над тим, що це неймовірне досягнення для людини, яка лише кілька місяців тому плуталася, зав'язуючи шнурки.
Вони не розмовляли. Майк міг говорити у такому розтягненому часі, якщо це було потрібно, — проте це було незручно, принаймні поки вони були у різних часових темпах. Натомість вона з легкою ностальгією думала про життя, яке вони залишили, згадуючи та вшановуючи його — певною мірою, більше з марсіанськими ідеями, ніж з англійськими. Їй це дуже подобалося. Впродовж усього життя, аж доки вона не зустріла Майка, вона перебувала під тиранією годинника: спочатку маленькою дівчинкою у школі, потім вже дорослішою, у значно важчій школі, а потім — під тиском невблаганної рутини в лікарні.
Ярмарок був зовсім не схожий на це. Окрім легкого, радше приємного обов'язку стояти й гарно виглядати кілька разів на день — з полудня і до останнього глядача ввечері, — у неї не було нічого, що вона повинна була б робити у точно визначений час. Майка не хвилювало, чи їли вони один раз на день, чи шість; і в який спосіб вона б не підтримувала в домі порядок, його це влаштовувало. У них був власний намет та спорядження для мандрівок; у багатьох містах вони не надто й затримувалися між прибуттям та від'їздом.
Ярмарок був маленьким замкненим світом, анклавом, куди не доходили заголовки та проблеми зовнішнього світу. Там вона була щаслива. Будьте певні, кожне місто просто кишіло простаками — проте вона зрозуміла точку зору працівників ярмарку: простаки не думають, що так само можуть опинитися за склом. Джилл усвідомлювала, чому дівчата, що брали участь у шоу-виставах, демонструючи частини свого тіла (і лише у деяких містах не показували взагалі нічого — якщо там були чіткі обмеження), не відчуваючи сорому, — не були безсоромними поза виставами. Простаки не були для них людьми; вони були краплями нічого — ледь помітними краплями, чиєю єдиною функцією було заплатити свої півдолара за вхід.