Чужинець на чужій землі

Вони поїхали в місто; за кермом сидів Майк. Це було казкове маленьке містечко, де не було автоматичного контролю швидкості в авто, — навіть у діловій частині міста. Майк керував з обережною точністю, обираючи максимальну із припустимих швидкість, і використовував паузи у контролі, яких Джилл не могла помітити, аж поки вони не залишалися позаду. Він робив це без особливих зусиль — так само як і жонглював. Джилл знала, як це робити, навіть сама трохи навчилася; Майк розтягнув своє відчуття часу так, щоб проблема жонглювання яйцями чи швидке пересування на авто були швидкими, — в той час, коли все інше було сповільненим. Тим не менше вона розмірковувала над тим, що це неймовірне досягнення для людини, яка лише кілька місяців тому плуталася, зав'язуючи шнурки.

Вони не розмовляли. Майк міг говорити у такому розтягненому часі, якщо це було потрібно, — проте це було незручно, принаймні поки вони були у різних часових темпах. Натомість вона з легкою ностальгією думала про життя, яке вони залишили, згадуючи та вшановуючи його — певною мірою, більше з марсіанськими ідеями, ніж з англійськими. Їй це дуже подобалося. Впродовж усього життя, аж доки вона не зустріла Майка, вона перебувала під тиранією годинника: спочатку маленькою дівчинкою у школі, потім вже дорослішою, у значно важчій школі, а потім — під тиском невблаганної рутини в лікарні.

Ярмарок був зовсім не схожий на це. Окрім легкого, радше приємного обов'язку стояти й гарно виглядати кілька разів на день — з полудня і до останнього глядача ввечері, — у неї не було нічого, що вона повинна була б робити у точно визначений час. Майка не хвилювало, чи їли вони один раз на день, чи шість; і в який спосіб вона б не підтримувала в домі порядок, його це влаштовувало. У них був власний намет та спорядження для мандрівок; у багатьох містах вони не надто й затримувалися між прибуттям та від'їздом.

Ярмарок був маленьким замкненим світом, анклавом, куди не доходили заголовки та проблеми зовнішнього світу. Там вона була щаслива. Будьте певні, кожне місто просто кишіло простаками — проте вона зрозуміла точку зору працівників ярмарку: простаки не думають, що так само можуть опинитися за склом. Джилл усвідомлювала, чому дівчата, що брали участь у шоу-виставах, демонструючи частини свого тіла (і лише у деяких містах не показували взагалі нічого — якщо там були чіткі обмеження), не відчуваючи сорому, — не були безсоромними поза виставами. Простаки не були для них людьми; вони були краплями нічого — ледь помітними краплями, чиєю єдиною функцією було заплатити свої півдолара за вхід.