Чарівні створіння

Блискавка вдарила в мене, в книгу, в склеп і в Амму. Принаймні саме так мені здалося, але потім я згадала, що у видіннях Женев'єва відчувала те ж саме.

Амму відкинуло до стіни гробниці, головою вона вдарилась об камінь.

Мене прошило струмом, і я віддалася його волі; навіть померши, я бодай опинюся там, де Ітан. Я відчувала його — він був зовсім близько, і я міцно-міцно його кохала. Палець мені зігрівала каблучка на знак того, як сильно він кохав мене.

У мене пекли очі, і хай куди я дивилася — все горіло золотавим світлом, ніби його випромінювала я.

— Мій хлопчик, — прошепотіла Амма.

Я обернулася до Ітана. Як і все навколо, він купався у золотавому сяйві й досі не ворушився. Я злякано подивилася на Амму:

— Нічого не вийшло.

Вона притулилася до кам'яного вівтаря і заплющила очі.

— Нічого не вийшло! — закричала я.

І кинулася геть від книги — у землю, в болото. Потім звела погляд угору — і знову побачила місяць. Я піднесла руки до неба і відчула, як мої знекровлені вени наповнює жар. Всередині мене кипіла лють, що ніяк не виливалася назовні. Вона зжирала мене, і я знала, що як не дати їй волю — вона мене вб’є.

Гантинг. Ларкін. Сарафина.

Кровопивця, боягуз і мати-вбивця, яка все життя переслідувала рідну дочку. Гнилі гілки дерева мого чарівного роду.

Як я можу обирати щось сама, якщо вони вже відібрали в мене усе найважливіше? Жар розливався моїми руками, нібито жив своїм життям. Небо розітнула блискавиця, і я вже знала, куди вона влучить.

Три сторони світу без головного орієнтира.

Блискавиця спалахнула вогнем, вразивши усі три мішені водночас. Вони позбавили мене всього; я б мала відвернутися, але не захотіла. Статуя, котра ще мить тому була моєю матір’ю, в обіймах вогню і місячного світла набула навдивовижу гарних рис.

Я піднесла руки до очей, витираючи бруд, попіл і смуток, а коли подивилася на статую знов — її не стало.

Не стало їх усіх.