Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Як би це не було дивно, а закляття мало один суттєвий побічний ефект — Ерагон втрачав відчуття рівноваги, бо не бачив, де саме перебуває його нога або рука, тож весь час наштовхувався на різні предмети, так, ніби випив забагато елю.
Урешті-решт, він таки дістався до виходу з табору, не викликавши ні в кого жодних підозр. Там він сховався в густій тіні барила з дощовою водою й став уважно разглядати утрамбовані насипи та рови, що наїжачились гострими жердинами й захищали від несподіваного нападу східний фланг повстанського табору.
Якби Вершник спробував потрапити до табору, то йому було б надзвичайно важко залишитись непоміченим для вартових, які патрулювали насип. Не допомогло б, напевно, і те, що він був невидимий. Але оскільки рови й насипи було зроблено для того, щоб зупинити нападників, а не для того, щоб повстанці не могли вийти з табору, то його втеча значно полегшувалась.
Ерагон таки дочекався слушної миті, коли два найближчі вартові повернулись до нього спинами, а потім вискочив зі своєї схованки й, відчайдушно вимахуючи руками, чимдуж помчав униз. За якусь мить він подолав майже сотню футів і опинився на дні рову, а потім став так швидко здиратися на його протилежний схил, що часом почувався камінцем, який стрибає по водній гладіні. На верхівці насипу юнак широко розставив ноги, змахнув руками й перелетів оборонну лінію варденів. Важко сказати, скільки тривав цей політ, але юнакове серце встигло стукнути лиш тричі, після чого його невидимі ноги відчули під собою землю.
Приземлившись, юнак присів і затамував подих, оскільки один із вартових зупинився й став пильно поглядати в його бік. Проте вже за мить він продовжив свій обхід, не помітивши нічого підозрілого. Вершник тим часом прошепотів: «Ду делоі лунаеа», — і закляття вмить загладило сліди, що його черевики залишили на насипові.
Не знімаючи із себе закляття невидимості, Ерагон став обережно віддалятися від табору. Він намагався просуватись тільки по траві, щоб не здіймати куряви. Але чим далі він відходив від табору, тим швидшими й швидшими ставали його кроки, аж доки юнак не побіг так прудко, що з ним навряд чи міг би позмагатися найкращий кінь. Десь за годину він легко зістрибнув у глибокий вузький ярок, що його утворили вітер і затяжні дощі. На його дні жебонів невеличкий струмочок, порослий очеретом і рогозою. Ерагон побіг униз за течією, тримаючись якомога далі від м'якої землі, щоб не залишати після себе слідів, аж доки струмочок не став завширшки з маленький ставок, на березі якого юнак побачив величезного ургала з оголеними грудьми.
Вершник хотів був підкрастися до ургала непомітно, проте його видав шелест листя рогози, крізь зарості якої йому довелось пробиратись. Зачувши цей звук, велетенська істота повернула в бік Ерагона свою голову й жадібно втягнула носом повітря. То був Нар Гарцхвог, ватажок ургалів, що приєдналися до варденів.
— А, це ти! — гукнув Ерагон, знову ставши видимим.
— Вітаю тебе, Вогнемече, — загув Гарцхвог і звівся з каменя, виграючи у світлі полудневого сонця своїми м'язами.
— Вітаю, Нар Гарцхвогу, — трохи зніяковівши, відповів Ерагон. — А як же твої солдати? Хто ними командуватиме, поки ти будеш зі мною?
— Мій брат по крові Скгахгрезх. Він не ургал, але в нього довгі роги й товста шия, тож із нього буде некепський ватажок.
— Ясно… Але скажи, чому ти погодився піти зі мною?
Ургал кілька разів кашлянув, щоб прочистити горлянку, а потім мовив:
— Ти — Вогнемеч, тож не маєш померти, бо тоді ургали втратять усі шанси помститися Галбаторіксу, й наша раса на цих землях вимре. Саме тому я й зголосився бігти з тобою. Адже я найкращий серед наших воїнів і переміг два десятки самців.
Ерагон задоволено кивнув у відповідь. З усіх ургалів юнак найдужче довіряв саме Гарцхвогу. Колись, перед битвою на Палаючій рівнині, він перевірив його свідомість і переконався, що, за мірками його раси, Гарцхвог був чесним і надійним воїном. «І доки він не вирішить, що його честь вимагає від нього викликати мене на поєдинок, — подумав Ерагон, — у нас не буде причин для сварок».
— Дуже добре, Нар Гарцхвогу, — мовив він, затягуючи міцніше один із мотузків торби довкола пояса, — то що, біжімо? Біжімо так, як іще ніхто по бігав за всю історію варденів?