Невідоме Розстріляне Відродження

На минулому сході знову дебатувалося питання, як краще захистити поля від злодіїв, і все одно, крім вартування, нічого іншого не вигадали. Тай взагалі мало було інших пропозицій. Кожному до живого допекли крадіжки, кожний не певний був, що в одну з ночей не піде в чуже подвір’я копа власного збіжжя, але мовчали. Боялись висловлюватися. Чорт його знає – скажеш що проти, а він стоїть поруч тебе й ніби піддакує – ніччю ж візьме тай пустить за димом обійстя. І скільки не намагалась президія розворушити сход – толку не добилися. Ще в усіх утямку були недавні пожежі на селі та вбивство Пархома Чухрая, що спробував відверто боротися із злодіями. Було так, що одного вечора він виступив на сході, а на ранок знайшли його забитим у лозах із запискою: «Дураку – дурацкая смерть. Держав би язик за зубами, то був би їв борщ із грибами, а так собаки тобою наїдяться».

І підписалися: «Подпольний комітет самоохорони». На сході насмілився тільки один Пимін Телесь. Він сказав тоді:

– Один спосіб од злодіїв збавитися – це впіймав на місці й рішив. Коли б одного-двох пустити в земельний комітет – не бійсь, припинилося б… А то бачать, що ми вівці, а не громада, ну й їздять по нас!

А хтось із громади:

– Не дуже лякай-но!..

Казали, що то гукнув був Мартин Скибенко.

У самого Івана торік, якраз саме в оцю пору, теж було взято півкопи дорідної пшениці «банатки» (а її всього було дві копи). Посіяв на насіння. Заким дістав тих два пуди посіяти, то находився та напросився, бо тож кожному хочеться. Мусів пообіцяти вже рукавиці виплести голові комнезаму Аркадійові, аби-но дав. Посіяно було тих два пуди на найкращому клаптеві пару. Глядів, як ока в лобі. Вимучив нею і дітей і себе. Як достигла, то не на грабки брав, а на серпи, стебло до стебла приганяв. За його розрахунком, копа повинна була дати до тринадцяти пудів, а з двох – було б пудів із двадцять сім. Іще й не барився із возкою: в п’ятницю та суботу зжав, а в неділю взяв у Зотя другу корову, бо мав одну, і поїхав. Приїхав, а півкопи пшениці, як вода змила. Мало не заплакав із теї досади. До того злости набрався, що впіймай він тоді коло пшениці злодія, вже не пустив би з рук живого. По слідові простежив аж до села. Дехто вказував на Мартина Скибенка. Але ж не впіймав – не кажи злодій.