Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— І з чим ви до нас завітали?

Ерагон швиденько переповів молодятам про свою майбутню подорож і попрохав, щоб вони нічого не казали селянам.

— І як би сильно вони не ображалися, — пояснив він, — через те, що я нібито відмовляюся їх бачити, ви все одно у жодному разі не маєте говорити їм правди, навіть якщо це буде Хорст чи Елейн. Нехай вони краще думають, що я став невдячним бовдуром, але ніхто, чуєте, ніхто, крім вас, не повинен знати про план Насуади. Я благаю вас заради всіх, хто бореться проти Імперії.

— Ми ніколи тебе не викажемо, Ерагоне, — кивнула Катріна. — Можеш у цьому не сумніватись.

— До речі, я теж їду, — сказав за якусь мить Роран.

— Це ще куди? — здивовано вигукнув Ерагон.

— Кілька хвилин тому я отримав наказ — ми маємо напасти на обози Імперії, що перебувають на півночі, позаду лінії фронту.

Спочатку Вершник глянув на Рорана, потім на Катріну, а насамкінець на Сапфіру. Його брат був серйозний і дуже напружений, передчуваючи не одну кровопролитну битву. Катріна ж будь-що-будь намагалася приховати свій розпач. Дракон виглядав куди спокійнішим, проте і його зраджували невеличкі язички полум'я, що раз у раз виривалися з ніздрів.

— Значить, наші шляхи розходяться… — більше Вершник нічого не сказав, бо всі й так чудово розуміли, що вони можуть уже ніколи не побачити одне одного.

Схопивши Ерагона за руку, Роран міцно його обняв, а потім зробив крок назад.

— Захищай спину, брате, — тихо сказав він. — Галбаторікс далеко не єдиний, кому кортить встромити тобі поміж ребра ножа, коли ти втрачаєш пильність.

— Ти теж бережи себе. І ще, коли доведеться битися з чарівником, то ліпше тікай, адже охоронні закляття, які я на тебе наклав, не вічні.

— Швидше повертайся, — прошепотіла Катріна, обнявши Ерагона.

— Спробую.

Потому Роран і Катріна підійшли до Сапфіри й торкнулися лобами її довгої морди. Сапфіра розчулено зітхнула: «Роране, запам'ятай — твої вороги не повинні залишитися живими. А ти, Катріно, не думай про те, чого не можеш змінити. Бо це тільки збільшить твої страждання». Сказавши так, дракон розпростер свої крила, зашурхотів лускою й міцно обняв трьох найдорожчих у світі людей.

За якусь мить Вершник уже був у сідлі й махав молодятам рукою, а дракон стрімко здіймався в небеса. Коли Роран і Катріна обернулись на дві невеличкі цяточки, Вершник змахнув з очей кілька сльозинок, міцніше схопився за Сапфірин шип і занурився поглядом у безмежні небесні простори.

«Злітаємо чогось попоїсти?» — спитав його дракон.

«Було б непогано».

Перш ніж повернути до південно-західної частини табору, Сапфіра набрала ще кілька сот футів висоти, а потім стала спускатися на галявину, де було безліч печей. Вони спізнилися на сніданок, тож велетенський намет, який правив варденам за їдальню, вже давно спорожнів. Приземлившись, Ерагон і Сапфіра оминули ряди печей і вийшли до тієї місцини, де в неглибоких ямах були розведені вогнища, довкола яких снували кухарі, нарізаючи м'ясо, б'ючи яйця й вимішуючи тісто. Неподалік від них працювали посудомийки, відчищаючи цілі купи брудних горщиків і сковорідок. Найцікавішим було те, що геть ніхто не звертав уваги на Вершника й дракона, адже вони, порівняно з багаторотим чудовиськом варденівського війська, чий голод доводилося вгамовувати по кілька разів на день, були всього лиш кошенятком або навіть якоюсь дрібнішою звіриною.