Амадока

Тільки один Якимчук не сідав, а все ходив і ходив навколо столу, прислухаючись до стін, приглядаючись до темряви у шафах, прогладжуючи долонями підлогу. Він добре пам’ятав розповіді Гогулі про те, як Фрасуляк порятував його, сховавши в норі у своєму домі. Якимчук сердився, що Гогулю розстріляли так недоречно.

Зена не мовчала. Її гучний сварливий голос — грубий, хрипкий, майже чоловічий — лунав на всю хату. Вона кричала на Христю, щоб їла жвавіше, кричала на Нусю, щоб випростала спину, вона ж дівчина, чи хто, кричала на Уляну, щоб та бодай у чомусь їй нарешті допомогла, щоб принесла келишки, щоб налила, щоб не сиділа як засватана, щоб порізала ще хліба, щоб дістала квашеної капусти, хоч ще і рано для капусти, але що робити, коли приходять непрохані гості, які не зважають на війну, на біду, на зиму і на те, що їжі обмаль, і треба годувати стільки ротів. Після Уляни вона взялася за сусідів і докладно перерахувала всю ту силу речей, які раптово поз’являлися в них за останніх роки два: всі ті пухові подушки і перини, весь той кришталь і порцеляну, шкіряне взуття, хутра, сукні і навіть фрак для чоловіка. — Фрак! — округлювала очі Зеновія Фрасуляк і піднімала догори вказівний палець. — Фрак! Він, видно, до Опери тепер ходитиме. — Один із Якимчукових поплічників припинив жувати скоринку від сала і запитав: — У нас в місті є Опера? — І дівчата не втримались, порснули сміхом: Уляна сміялась відкрито, Нуся — лише усміхалась, дивлячись до своєї тарілки, Христя закрила долонями обличчя і сховала голову під стіл. А Зена не вгавала. Вона розписувала якесь чарівне яйко Фаберже, і якісь кульчики з рубінами, і мереживну білизну, яку сусідка звідкись набрала цілими оберемками, хоч така павутинка ніколи в світі не могла втримати в собі її дупу і цицьки. — За тими цицьками пропадає пів міста, — грала голосом Зена, впавши в гарячковий раж, — ніхто не може пройти повз них спокійно — ні поляк, ні українець, ні німець, повірте мені. Ви маєте і самі добре знати. Що скажете, пане Якимчук? Я нікого не звинувачую, — знизала плечима Зена, раптом витягнувши з кишені фартуха тютюн і газету і заходившись скручувати самокрутку, від чого у дівчат полізли на лоба очі. — Я нікого не звинувачую, бо розумію, що хлоп тут не винен. Я не звинувачую свого Василя, який цілими ночами тими цицьками лишень і снить, і навіть уночі про них бурмоче.