Вежа блазнів
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 66-365-095-8
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Вежа блазнів». Краткое содержание книги:
Сьогодні український читач має ексклюзивне право долучитися до історично-фантастичного світу Анджея Сапковського. Новий його роман, «Вежа блазнів» — це перша книга трилогії, дія якої розгортається за часів гуситських воєн, коли чехи збунтували проти Риму й розпочали боротьбу з усією Європою. На цьому історичному тлі фантаст розповідає свою історію про жорстокий світ, самотню людину, велику любов та багато іншого. Книгу відзначено премією Зайделя — найпочеснішою нагородою польської фантастики.
Отже, у вас в руках «Вежа блазнів» — перша книга трилогії Анджея Сапковського — перепустка до унікального історично-фантастичного світу цього чудового польського автора.
— Жени! — гаркнув він Рейневану, який тим часом уже заліз на козли. — Пішов! Пішов!
З мосту долинув дикий вереск, жеребець у кольоровій попоні розвалив поруччя і разом із вершником полетів у яр. Рейневан крикнув на все горло, хльоснув запряжку віжками, коні рвонули вперед, скарбничок захитався, підскочив, а зсередини, з-під щільного покривала, на превелике здивування Рейневана, долинуло пронизливе вищання. Одначе дивуватися було ніколи. Коні рушили чвалом, і йому доводилося докладати чималих зусиль, щоби не звалитися з дошки, що підскакувала йому під сідницями. Навколо все ще кипів запеклий бій, лунали крики і брязкіт зброї.
Справа галопом вискочив важко озброєний лицар без шолома, нахилився, намагаючись схопити запряжку за шори. Тассіло де Тресков кинувся навперейми і рубанув мечем. Кров забризкала бік коня.
— Жени-и-и-и!
Зліва з'явився Самсон, озброєний тільки гілкою ліщини, — зброєю, як виявилося, цілком адекватною ситуації.
Шмагонуті по крупах низькорослики рвонули таким чвалом, що Рейневана просто-таки втиснуло в спинку козел. Скарбничок, усередині якого й далі щось пищало, підстрибував і хитався, як корабель на штормових хвилях. Рейневан, щиро кажучи, ніколи в житті не був на морі, а кораблі бачив виключно на малюночках, проте не сумнівався, що вони повинні хитатися саме так, а не інакше.
— Жени-и-и-и!
На дорозі з'явився Гуон фон Сагар на танцюючому вороному, костуром показав на просіку, сам кинувся туди галопом. Самсон помчав за ним, тягнучи за віжки Рейневанового коня. Рейневан натягнув повіддя, гукнув на коней.
Просіка була вибоїста. Скарбничок підскакував, хитався і пищав. Відгомін бою стихав за спиною.
— Навіть непогано нам вдалося, — оцінив Буко фон Кроссіг. — Зовсім непогано… Тільки двох зброєносців убито. Звичайна річ. Зовсім непогано. Поки що.
Ноткер фон Вейрах не відповів, тільки важко дихав і обмацував стегно. З-під ташки текла кров, тонесенькою цівочкою повзла вниз по набедренику. Поруч важко дихав Тассіло де Тресков, оглядаючи ліву руку. Аванбрасу не було, налокітник був наполовину відірваний, звисав на одному крилі, але рука виглядала цілою.
— А пан Хагенау, — продовжував Буко, на якому не видно було жодних серйозних ушкоджень, — Пан Хагенау прекрасно правив. Показав себе молодцем… О, Губертик, ти цілий? Бачу, що живий. Де Вольдан, Римбаба і Віттрам?
— Уже під'їжджають.
Куно Віттрам зняв шолом і підшоломник, волосся під ним було поскручуване і мокре. Бляха наплічника від удару стала скраю сторчма, щиток був зовсім деформований.
— Допоможіть! — крикнув він, хапаючи повітря, мов витягнута на берег риба. — Вольдан поранений…
Пораненого витягли із сідла, насилу, під зойки і стогони, стягнули з голови сильно вм'ятий, викривлений і розклепаний хундсгугель.
— О Боже… — простогнав Вольдан. — Але ж мені дісталося… Куно, поглянь, я ще маю око?
— Маєш, маєш, — заспокоїв його фон Віттрам. — Не бачиш, бо його заюшило…
Рейневан став на коліна і негайно взявся перев'язувати. Хтось йому допомагав. Він підняв голову і зустрівся поглядом із сірими очима Гуона фон Сагара.
Римбаба, який стояв поруч, скривився від болю, обмацуючи велику вм'ятину на боці нагрудника.
— Ребро пішло тільки так, — простогнав він. — Кров'ю, курва, плюю, дивіться.
— А кого, курва, обходить, чим ти там плюєш, — Буко фон Кроссіг стягнув з голови армет[412]. — Кажи краще, чи за нами женуться?
— Ні… Ми їх трошка прорідили…
— Будуть гнатися, — переконано сказав Буко. — Ану, випотрошимо колебку. Берімо гроші — і гайда звідси чимшвидше.
Він підійшов до візка, шарпнув оббиті сукном плетені з лози дверцята. Дверцята піддалися, але тільки на дюйм, і знову зачинилися. Було очевидно, що хтось тримає їх зсередини. Буко вилаявся, шарпнув сильніше. Зсередини долинув писк.
— Що таке? — здивувався, кривлячись, Римбаба. — Пискучі гроші? А може, колектор збирав податок не грішми, а мишами?
Буко жестом підкликав його на допомогу. Удвох вони рвонули дверцята з такою силою, що відірвали їх геть-чисто, а разом з ними раубрітери висмикнули зсередини істоту, яка їх тримала.
412
Шолом, який кріпився на горжет і давав більшу свободу рухів.