Вежа блазнів
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 66-365-095-8
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Вежа блазнів». Краткое содержание книги:
Сьогодні український читач має ексклюзивне право долучитися до історично-фантастичного світу Анджея Сапковського. Новий його роман, «Вежа блазнів» — це перша книга трилогії, дія якої розгортається за часів гуситських воєн, коли чехи збунтували проти Риму й розпочали боротьбу з усією Європою. На цьому історичному тлі фантаст розповідає свою історію про жорстокий світ, самотню людину, велику любов та багато іншого. Книгу відзначено премією Зайделя — найпочеснішою нагородою польської фантастики.
Отже, у вас в руках «Вежа блазнів» — перша книга трилогії Анджея Сапковського — перепустка до унікального історично-фантастичного світу цього чудового польського автора.
Надвечір вони дісталися до підніжжя Райхенштайна, Золотостоцьких гір, північно-західного відрога прикордонних хребтів Рихлебів і Єсеника. У селищі над річкою Бистрою, що стікала з гір, вони збиралися перепочити і підживитися, але тамтешні селяни виявилися негостинними — не дозволили себе пограбувати. З-за засіки, яка охороняла в'їзд, на раубрітерів посипалися стріли, а затяті обличчя озброєних вилами і сокирами кметів не схиляли до того, щоби змушувати їх до гостинності. Хтозна, як би воно склалося за звичайних обставин, але зараз поранення й утома зробили свою справу. Першим розвернув коня Тассіло де Тресков, за ним поспішив зазвичай запальний Римбаба, завернув, навіть не кинувши у бік села брудного слова, Ноткер фон Вейрах.
— Кляті хами, — наздогнав їх Буко Кроссіг. — Треба, як це робив мій батько, принаймні раз на п'ять років розвалювати ті їхні халабуди, палити їм усе це до голої землі. Інакше вони з жиру бісяться. В пиху вдаряються від достатку.
Хмарилося. Від села тягло димом. Гавкали собаки.
— Попереду Чорний ліс, — застеріг Буко з голови кортежу. — Триматися разом! Не відставати! Пильнувати за кіньми!
До попередження поставилися серйозно. Як-не-як, а Чорний ліс — густий, вологий і затягнутий туманом масив буків, тисів, вільх і грабів — виглядав дуже поважно. Настільки поважно, що аж мурашки по спині забігали. Відразу відчувалося, що десь там, у хащах, причаїлося зло.
Коні хропли і шарпали головами.
І якось не викликав особливого здивування побілілий кістяк, який лежав при самому узбіччі. Самсон Медок стиха бурмотів:
— Переслідує мене, — пояснив він, помітивши погляд Рейневана, — цей Данте.
— І винятково пасує, — здригнувся Шарлей. — Симпатичний лісочок, що й казати… Їхати тут одному… Потемки…
— Не раджу, — промовив, під'їжджаючи, Гуон фон Сагар. — Категорично не раджу.
Вони їхали в гори, схилом, який дедалі крутішав. Закінчився Чорний ліс, залишилися позаду буки, під копитами заскрипіли вапняк і гнейс, застукотів базальт. На схилах ярів виросли невеликі скелі фантастичних форм. Наставали сутінки, швидко темніло — через хмари, які ще однією чорною хвилею насувалися з півночі.
Підкоряючись недвозначному наказу Буко, Губертик забрав Ніколетту в Самсона. Крім того, Буко, який до цього часу їхав попереду, залишив на чолі Вейраха і де Трескова, а сам став триматися ближче до зброєносця і бранки.
— Псякрев… — пробурмотів Рейневан до Шарлея, що їхав поруч. — Я ж мушу її звільнити. А він явно щось запідозрив… Стереже її — і за нами весь час спостерігає… Чого б це?
— Може, — тихо відповів Шарлей, а Рейневан з жахом зрозумів, що це зовсім не Шарлей, — може, він придивився до твого обличчя? Яке є дзеркалом як почуттів, так і намірів?
Рейневан вилаявся собі під ніс. Було вже темнувато, але він звинувачував у помилці не тільки присмерк. Сивоволосий чарівник явно скористався магією.
— Ти мене видаси? — запитав він прямо.
— Не видам, — не відразу відповів маг. — Але якби тобі схотілося вчинити дурницю, я сам тебе стримаю… Ти знаєш, що я зможу. Тому не роби дурниць. А вже на місці побачимо…
— На якому місці?
— Тепер моя черга.
— Себто як?
— Моя черга запитувати. Ти що, не знаєш правил гри? Ви не грали в це в університеті? У quaestiones de quodlibet[417]? Ти запитав першим. Тепер моя черга. Хто цей гігант, якого ви називаєте Самсоном?
— Мій супутник і друг. Зрештою, чому б тобі не запитати його самому? Затаївшись під магічним камуфляжем.
— Я намагався, — невимушено зізнався чарівник. — Але він — битий жак. Камуфляж розпізнав на льоту. Де ви його викопали?
— У монастирі бенедиктинців. Але якщо це quodlibet, то тепер моя черга. Що знаменитий Гуон фон Сагар робить у комітиві Буко фон Кроссіга, шльонського лицаря-грабіжника?
— Ти чув про мене?
— А хто не чув про Гуона фон Сагара? І про Matavermis, могутнє заклинання, яке влітку тисяча чотириста дванадцятого року врятувало від сарани поля над Везером.
— Сарани було не так уже й багато, — скромно відповів Гуон. — А щодо твого запитання… Ну що ж, забезпечую собі харч і чисту білизну. І який-не-який рівень побуту. Ціною, ясна річ, деяких обмежень.
— Які часом стосуються совісті?
— Рейнмаре де Беляу, — чарівник вразив Рейневана поінформованістю. — Гра в запитання — не диспут про етику. Але я відповім: часом так, що вдієш. Проте совість — як тіло: її можна гартувати. А кожна палка має два кінці. Ти задоволений відповіддю?
416
[Примітка автора] Nel mezzo del cammin di nostra vita… — Данте, «Божественна комедія», Пісня І. У перекладі (тому самому, що й вище) звучить так:
Здолавши півшляху життя земного, я раптом опинився в темній хащі, бо втратив правоту путі прямого.417
Середньовічна університетська гра, одна із форм навчання, яка полягала в тому, що викладач і студенти обмінювалися непростими запитаннями.