Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-047-6
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)». Краткое содержание книги:
«Час Тирана. Прозріння 2084 року» — самостійний твір з майже детективним сюжетом, багато героїв якого знайомі нам з попередніх частин трилогії.
Роман, як і трилогія загалом, дає епічну картину подій української історії, містить у собі прозріння і пророцтва про долю України і виклики, що стоять перед народом, попереджає про майбутні небезпеки.
Напередодні свого 80-ліття Юрій Щербак — відомий письменник, дипломат, лікар і мислитель — подарував читачам філософський твір-антиутопію, сповнений пошуками християнських істин, гротеском та іронією, вірою в долю України.
— Був певний момент, коли мені здалося, що ви… небайдужі до мене.
Фатхулін тепер проклинав свою слабкість: рік тому, коли Наргиз стояла поряд із ним, подаючи йому таємні документи, й наблизилася на дистанцію доторку, збуджуючи його (від неї йшов незрозумілий таємничий запах, але не парфумів), він не втримався й торкнувся її вуха, досконалого, як перламутрова мушля, й пройшовся пальцями по її щоці. Він хотів її поцілувати, але Наргиз різко відскочила від нього й, обійшовши стіл, сіла навпроти нього; й хоча не сказала нічого — знала, що кабінет прослуховується — але було видно, що вона обурена. Тепер, незважаючи на прослуховування, згадала про це.
Він знову промовчав. Глянувши на настільний годинник, побачив, що залишається десять хвилин.
— Тільки зараз хочу сказати вам: ви мені подобались тоді. І подобаєтесь. Але я не могла дозволити собі…
Вона заплакала.
«Все йде за складеним нею сценарієм», — подумав.
— Коли я народила Джаміля, вже в Києві, шейх Омар прислав сюди своїх агентів, які зробили мені обрізання…
— Що зробили? — вражено спитав Фатхулін, плюнувши на всі прослуховування.
— Обрізання. Вирізали мені клітор. Скалічили мене, щоб я більше ніколи не відчула оргазму. Я перестала бути жінкою. Омар так любив мене… що зробив усе, аби я більше нікому не належала.
— Навіщо ви це мені тепер розповідаєте? — з гнівом і відчаєм сказав він. — Чому не тоді?
Наргиз зблідла, її смаглява шкіра стала схожа на колір клавіш у старих фортепіано.
— Часу нема. Є одне прохання. Врятуйте Джаміля. В мене нікого немає. Тільки ви. На вас єдина надія.
У двері кабінету голосно постукали.
— Секунду, — гукнув Фатхулін.
— Благаю: врятуйте Джаміля. Нехай Аллах вас благословить.
Ще раз постукали, й негайно відкрили двері. Троє оперативників з управління внутрішньої безпеки увірвалися до кабінету й схопили Наргиз за руки. Один, у гумових рукавичках, вправно розтулив прекрасні уста Наргиз, перетворивши їх на об’єкт стоматологічного дослідження, й обшукав ротову порожнину. Наргиз від несподіванки зайшлася в кашлі, за яким відбувся блювотний рефлекс. Клацнули наручники, причому не м’які, гуманні, а жорсткі, ріжуче-травматичні.
— Наргиз Асадова, псевдо Вогненна Квітка. Вас заарештовано. Ви звинувачуєтесь у зраді України-Руси, шпигунстві на користь «Глобального джихаду» і смерті агента Рауля.
Її різко підняли зі стільця, але вона обм’якла й не могла стояти. Фатхулін також підвівся, відчуваючи нестримне бажання кашляти, наче це йому в роті робили ревізію, нукаючи ампулу з отрутою. Оперативник, який надягав на неї наручники, грубо облапав її, пройшовся по грудях і животу, наче шукав пояс шахідки.
— Чисто, — .сказав він. — Вибачте, полковнику, за вторгнення і дякуємо за допомогу.
Вони стрімко витягли Наргиз із кабінету, не зачинивши за собою дверей. Фатхулін подумав, що УВБісти так поспішали, що навіть не взяли жінку-оперативника для затримання і обшуку Вогненної Квітки. Йому навіть стало жаль нещасну Наргиз, але він згадав відеозапис зі сценою страти Асанбая, згадав його батька і сестру Ділбар. Подумав, скільки допитів тепер доведеться пройти йому по справі Наргиз Асадової.
86
На світанку 23 червня о 5:17 AM генерал-губернатора Луганська Чміля розбудив різкий телефонний дзвінок. Чміль, який ще не знайшов собі постійної квартири, тимчасово перебував у будинку військової комендатури, де на другому поверсі йому виділили невеличку кімнату з окремим туалетом. Дзвінок не вщухав, і Чміль підняв трубку.
— Пане генерале! — почувся збуджений голос.
Ледве розуміючи, що відбувається, Андрій сонно сказав:
— Що сталося?
— Тут два сонця піднялося. В небі.
— Ви хто? — гаркнув Чміль, розуміючи, що йому не дав доспати якийсь божевільний. Тільки як дізнався закритий номер телефону?
— Пробачте, пане генерале, що не представився. Майор Скуба. Комендант міста Краснодон. Дзвоню вам з Урало-Кавказа.
— Я тобі сраку надеру за такі жарти, — осатанів Чміль. — Знайду з-під землі й погони здеру. Який Урало-Кавказ? Ти що мелеш? Ти б ще сказав, що із Занзібара дзвониш.
Людина на тому кінці дроту не на жарт злякалася.
— Пане генерале, вислухайте мене уважно. Прощу вас. Урало-Кавказ — селище поблизу Краснодона. Ми на ставку рибалимо.
— Ну і як клює?
— Три окуні, дві красноперки, — відрапортував невідомий майор Скуба.
— Ви тверезі?
— Ображаєте, пане генерал. Тільки увечері, після рибалки.