Чорний лабіринт
- Автор: Сичевський Василь Павлович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Чорний лабіринт». Краткое содержание книги:
В постійній боротьбі на грані життя і смерті формуються характери героїв пригодницького роману Василя Сичевського «Чорний лабіринт». Кинуті в американські табори для переміщених, вони ні на мить не залишають думки про повернення на рідну землю. Наклепами, брехнею і безсоромними провокаціями намагається заплутати їх у свої тенета американська розвідка, та і в цьому двобої перемагає глибокий патріотизм радянських людей.
В романі відтворюється життя конаючого гітлерівського рейху, викривається людиноненависницьке єство фашизму, розвінчується облудна мораль рицарів наживи — американських імперіалістів та їх воєнщини.
Роман «Чорний лабіринт» — друга книга молодого письменника. Перша — повість «Чаклунка Синього Виру» вийшла у видавництві «Молодь» в 1962 році.
Василь Сичевський — учасник Великої Вітчизняної війни, вихованець Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, нині працює режисером Української студії хронікально-документальних фільмів.
— Прошу вас, майоре, на терасу.
— Там безпечніше, — прошепотів Дайн. Склеротичні жилки на його одутлуватих щоках здулися, на очі впала плівка і зробила їх зовсім безбарвними.
З тераси відкривався великий майдан, заповнений людьми. Сотні очей з цікавістю роздивлялись новенький мундир радянського офіцера, що був на Крайніченку. Комендант підняв руку. Гомін натовпу поступово вщух.
— Радянська комісія по репатріації надіслала до нас свого представника…
Крайніченко не слухав коменданта. Він дивився на плац і ловив погляди: тривожні, дружні, схвильовані: Вони світилися щирою радістю, надією, довір'ям. У тій німій розмові з людьми, що очікувально дивились на нього з плацу, він ніби знайшов нові сили.
Федір почав неголосно, але його почули всі.
— Я не став би говорити, коли б не був певен, що серед вас багато обдурених і заляканих людей. До них я і звертаюсь. Товариші! Вас годують безсоромною брехнею, нібито на Батьківщині вас чекає тюрма, каторга, Сибір. Не вірте! Всі, у кого не забруднені кров'ю руки, у кого чиста совість, можуть сміло повертатися додому!
Натовп зітхнув. У тому зітханні потонули вигуки жалюгідної купки «статистів». Дайн розгубився. Спинити Федора було несила. «Ці червонопузі роздеруть мене на шматки, як тільки я зачеплю його пальцем».
— Вас залякують, щоб зробити покірними, — вів далі Крайніченко, — щоб витруїти з ваших душ совість. І коли це буде зроблено, вам дадуть до рук зброю і поженуть убивати ваших же братів!
Комендант ніяк не розумів косих поглядів і жестикуляції Дайна. Він був певен, що Федір агент «Сі-Ай-Сі», а коли трохи й перегинає, то, може, так і треба.
— Діпістська політика американців — це жахливий злочин. Шантажем і терором людей заганяють у табори переміщених. У цивілізованій Європі полюють на людей, як у чорній Африці. Чесних людей кидають у в'язниці і підгодовують тих, хто був кривавими руками фашизму. Зраду своєму народові, Батьківщині величають чеснотою, а чесність зрадою!
— Досить!
— Чули!
— Кінчай агітатора! — закричали від ганку.
— Ти заплатиш мені за це, — просичав над вухом Дайн. Але Федір не звернув на ті слова уваги.
— Складіть списки усіх, хто бажає повернутись на Батьківщину, і передайте їх офіцерам радянської комісії по репатріації, які будуть тут через кілька днів. Вони вже у Мюнхені. Чекайте на них, товариші! Вони знають про вас!
— Давай зараз!
— Сили немає чекати!
— Записуй!
— Бий червонопузих! — загорлав якийсь здоровенний телепень і почав проштовхуватись до тераси. За ним кинулися «хлопчики» Дайна. — Кінчай комісара!
На терасу полетіли дрючки, каміння. Натовп сколихнувся. Нервова хвиля прокотилася його могутнім тілом і притисла крикунів разом з поліцаями до стіни комендатури.
— Тихше, товариші! — сильний голос злетів над натовпом і перервав галас. Білявий хлопчина з гітарою в руках видряпався на терасу. Поліцаї хапали його за ноги, намагаючись одірвати від поручнів, але марно, він одбивався і кричав у натовп:
— Кожен день ми вимагаємо відправите нас додому, а нам надівають сталеві браслети і кидають у карцер! Товариші! Вони лякають нас Сибіром, але нехай краще Сибір, ніж оці «санаторії»!
Несподівано від ганку хтось жбурнув камінь. Хлопець схопився за голову, втратив рівновагу і полетів у натовп.
— Кінчайте цю комедію! — закричав на коменданта Дайн. — Де ваша поліція? Розженіть натовп!
Комендант, білий мов стіна, вискочив на поручні тераси.
— Розійдись! Списки складатимуться в бараках!
Дайн штовхнув ногою двері, що вели з тераси в приміщення комендатури.
— Заходь сюди, — наказав Крайніченку.
Федір підняв руку. Розбурханий натовп притих.
— Нехай щастить вам, товариші! — гукнув щосили і пішов з тераси.
В кімнаті Дайн налетів на нього, мов дикий кабан.
— Ти що ж це, гратися зі мною надумав, падлюка?
Федір стояв блідий.
— Вам давно слід було змінити професію, пане Рябчук.
Дайн вихопив з кишені пістолет.
— Я застрелю тебе, як собаку!
— Ні, я помру, як людина. Я чесно прожив життя. Я пізнав щастя, про яке ти, іудо, навіть не маєш уяви. Усе, що я міг зробити, я зробив. Жаль, не зумів більшого…
До кімнати влетів комендант. Крайніченко повернувся до нього.
— Руки! — закричав не своїм голосом Дайн.
Опір був безглуздий — пістолет Дайна уперся в спину. Сталеві браслетки клацнули, замикаючись на руках Крайніченка.