![Левіафан прокидається [calibre 5.10.1] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/6/9/2/leviafan-prokidaetsya-calibre-5-10-1-download.jpg)
Левіафан прокидається [calibre 5.10.1]
- Автор: Кори Джеймс С. А.
- Серия: Простір #1
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Переводчик: Джозефус Алоїзій Міллер
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Левіафан прокидається [calibre 5.10.1]». Краткое содержание книги:
Водовоз «Кентербері», що транспортує лід з кілець Сатурна до станцій Пояси Астероїдів, під час чергового рейсу засікає сигнал лиха від корабля «Скопулі». Прибувши на місце, екіпаж «Кентербері не виявляє на його борту жодної живої душі. Гірше того, рятувальна місія несподівано перетворюється в гонку на виживання. Капітан Джеймс Холден і вцілілі члени його команди стають володарями смертоносної таємниці.
А на станції Церера в Поясі Астероїдів детектив Міллер починає пошуки зниклої дівчини. Розслідування приводить спочатку до «Скопулі», а далі - до Джеймсу Холдену. Зникнення Джулі Мао стає ключем до розгадки жахливого злочину, замовники якого не посоромляться розв'язати повномасштабну війну між Землею і Марсом, щоб досягти своїх цілей.
Фред збільшив мапу так, аби знову стало видно всю Сонячну систему.
– Сліпа удача. «Лаєлл» повертався на Землю після картографування астероїдів поза Поясом, коли змінив курс на Ерос. Це близько, та й більше нікого поряд. Земля побачила шанс прихопити зразок, поки всі інші вирішують, що робити.
Голден глянув на Наомі, але з її обличчя нічого не можна було зрозуміти. Міллер дивився на нього як ентомолог, що обирає, куди встромити голку.
– Значить, вони в курсі? – запитав капітан. – Щодо «Протоґену» і Ероса?
– Ми вважаємо, що так, – відповів Джонсон.
– Ви бажаєте, аби ми їх відігнали? Ну, тобто я впевнений, що ми зможемо, але це працюватиме, допоки Земля не перенаправить ще кораблів на підмогу. Багато часу ми вам не збережемо.
– А нам багато і не треба, – Фред посміхнувся, – у нас є план.
Голден кивнув, чекаючи відповіді, але Фред сів і відкинувся в кріслі. Зате Міллер підвівся і змінив зображення на екрані на детальну поверхню Ероса.
Варто розібратися, чому Фред тримає біля себе цього шакала, подумав Голден, але промовчав.
Міллер вказав на поверхню планетоїду.
– Ерос – це стара станція. Багато зайвого. Багато дірок у шкурі, здебільшого – маленькі службові шлюзи, – сказав детектив. – Великі доки згруповані по п’ять навколо станції. Ми збираємося відправити шість вантажників на чолі з «Росі» на Ерос. «Росі» утримує науковців від висадки, а ваговози стикуються по одному на кожну групу доків.
– Ви відправляєте туди людей? – вирвалось у Джима.
– Не туди, а на нього, – відповів Міллер, – робота на поверхні. У будь-якому випадку шостий ваговоз евакуює команди, коли інші п’ять пристикуються. Кожен з покинутих суден матиме на борту пару тузнів боєголовок з високотемпературною плазмою, приєднаних до суднових детекторів наближення. Хто б не спробував пристикуватися в доках, викличе декількамегатоновий термоядерний вибух. Цього буде досить, аби спопелити судна, які наблизяться, а якщо ні, то доки вони точно надійно заплавлять.
Наомі прочистила горло:
– Ну-у-у… ООН і Марс мають саперні підрозділи. Вони розберуться, як прослизнути крізь вашу пастку.
– Так, якщо дати досить часу, – погодився генерал.
– Бомби – то лише друга лінія оборони, – продовжив Міллер так, начебто його й не переривали. – «Росінант» перша, бомби друга. Ми намагатимемося дати більше часу Фредовим людям підготувати «Нову».
– «Нову»? – нерозуміючи повторив капітан, і через пів видиху Наомі тихенько свиснула.
Міллер кивнув їй майже так само, як приймають оплески.
– «Нову» запустять по довгій параболічній траєкторії, даючи йому час розігнатися. Він зіткнеться зі станцією на розрахованому прискоренні і курсі так, аби штовхнути Ерос на Сонце. Ну й бомби здетонують. Через детонацію боєголовок та енергію зіткнення поверхня станції буде достатньо гарячою та радіоактивною, аби підсмажити будь-що, що намагатиметься висадитись, поки не стане запізно.
Міллер сів. Він виглядав так, наче чекав на реакцію.
– Це була твоя ідея? – запитав Голден у детектива.
– Там, де задіяне «Нову», так. Але ми не знали про «Лаєлла», коли вперше обговорювали це. Пастка – це імпровізація, але я думаю, вона спрацює. Купить для нас досить часу.
– Я погоджуюсь, – кивнув Голден, – ми маємо утримати Ерос подалі від усіх рук, і кращого способу годі й уявити. Ми в темі. Ми шикнемо на науковців, поки ви робитимете своє.
Фред нахилився у скрипучому кріслі вперед і сказав:
– Я знав, що ви з нами. А от Міллер був більш скептичним.
– Мені здавалося, що штовхнути на Сонце мільйон людей для тебе забагато, – з невеселою посмішкою озвався детектив.
– Нічого людського на станції не лишилося. А твоя роль яка? Сидіти в кріслі і розмовляти?
Вийшло різкіше, аніж хотілося Джиму, проте Джо не виглядав насупленим.
– Я координуватиму безпеку.
– Безпеку? Навіщо їм безпека знадобиться?
Міллер посміхнувся так, наче почув жарт на похороні:
– На випадок якщо хтось вилізе зі шлюзу і проситиме підвезти.
– Я не хочу думати, що ця штука розповсюджується у вакуумі, – розвів руками капітан, – мені взагалі ця ідея не подобається.
– Коли ми нагріємо поверхню Ероса до приємно-лікувальних десяти тисяч градусів, я впевнений, безпека не знадобиться, але до того краще поберегтися.
Раптом Голден зрозумів, що хоче розділити Міллерову впевненість.
– А якщо випадковості зіткнення і детонації просто розколять станцію на мільйон шматочків і рознесуть по всій Сонячній системі? – поцікавилась Наомі.
– Фредові найкращі інженери розрахували все до десятих, аби впевнитись, що цього не станеться, – відповів Джо. – Тихо допомагали будувати Ерос на початку, у них залишились креслення.