Молоді літа короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #19
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Молоді літа короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Анрі, чи то Генріх, Третій забував про своє становище, коли перевдягався заморським султаном або вбогим покутником. Як король Франції, він любив зітхати над станом своїх справ і за повірника в такі хвилини брав свого зятя Анрі Наварру — майбутнього короля Анрі, чи то Генріха, Четвертого. Якось уранці він звелів покликати зятя; вже наближалося різдво, лежав сніг, і в Луврі панувала незвичайна тиша, ніби замок лишився зовсім безлюдний. Король попросив:
— Анрі, скажи, що ти про мене думаєш.
— Що ви мій король і повелитель, ваша величносте.
— Та це те, що перше спливає на язик. А як трохи замислишся?
— Я, бувши вами, не допитувався б. Ви один-однісінький раз наважились на діло, і тим ділом була Варфоломіївська ніч. А сьогодні Гіз багато сильніший, ніж був адмірал тоді. Ви король, а тому, певне, знаєте, навіщо зволікаєте, даючи йому зробитися ще сильнішим.
— Не в тому річ, — понуро мовив король, ніби сам до себе. — Я чекаю їхнього удару.
— Вдарте перший!
— Ти ж чув, що я сказав, — я чекаю! — прошепотів король і аж здригнувся. Навіть рота затулив рукою. — Я дістав повідомлення, що Гіз хоче викрасти мене. Що тоді буде? Я — в'язень, а він — володар мого королівства і входить до мене з нагаєм у руці…
— Він на цілу голову вищий за мене, — сказав Анрі Наварра, — Та що з того? Високий чоловік має наді мною лиш ту перевагу, що може діставати ковбаси, підвішені під стелею, ото й усе. — А сам подумав: «Хоче, щоб я вбив його брата-вертуна. Чи не тому, що він не вищий за мене? От і добери тут діла!»
Нараз за дверима зачовгали ноги, забряжчала зброя, двері розчинились, на порозі став один з Гізових офіцерів і оголосив, що герцог іде до короля. Офіцер не попросив у його величності аудієнції для свого пана, ні. Тут вирішував сам герцог. Він навіть примусив короля Франції чекати, і той устиг сховати свого кузена Наварру за завісою:
— Послухаєш, що він наважиться запропонувати королю. А як він зніме на мене руку…
— Він може й штрикнути шпагою крізь завісу. Краще я вийду раніш і теж докину кілька слів.
Та ось уже надійшов третій Анрі, з дому Гізів. Голосна команда, знаки пошани, бучна поява. Король Анрі, чи Генріх, Третій сидів за письмовим столом, закутавшись у хутра. Анрі Наварра підглядав крізь завісу.
Герцог не скинув капелюха й навіть не вдав, ніби хоче схилити коліна перед королем. Він сказав:
— Погода якраз для полювання. Їдьмо, величносте.
Король гучно прокашлявся. То був знак для схованого кузена: «Ось тобі й викрадення!» А герцогові відповів:
— Звичайно, друже мій, але видно, що у вас нема парламенту і вам не треба писати указів тому парламентові, коли він відмовляється підтвердити своїм протоколом докази монаршої ласки, які нам завгодно було комусь явити.
Герцог відповів гостро:
— Парламент має рацію. Бо ваші дарчі грамоти збагачують придворних, а народ пропадає в злиднях.
— Те саме казали ще за мого брата Карла. Чи той народ коли ще щось робить, чи тільки пропадає в злиднях? — спитав король не без задньої думки, і герцог повівся саме так, як він чекав. Розкричався, як справжній трибун, і посипав великими числами та гучними словами. А коли вже не знав, що казати далі, спохмурнілий король промовив зі свого хутра, ледве ворушачи товстими губами:
— Бач, Гізе, саме задля цього я й прийняв тебе наодинці, без свідків, бо думав, що при людях ти побоїшся говорити так відверто.
— А кого мені боятися? — спитав герцог, набундючившись і широко розставивши ноги. Запропоноване крісло він відіпхнув. — Хто з нас насправді очолює Лігу?
— Ти! — радо запевнив його король. Але в цій відповіді герцог вчув щось таке, що викликало в ньому презирство. І він кинув:
— Ви, звісно, король, але вельможності в вас нема ні крихти, і тому ви довго королем не будете. Я… — Він затнувся, ще раз вигукнув: — Я… — І ледве стримався, щоб не сказати: «Я сам стану королем!»