Молоді літа короля Генріха IV

Він розповів своїй добрій приятельці пані Катрін, що герцог Лотарінгський витіває якісь дивні витівки. Анрі вже встиг опанувати себе й не надав своєму повідомленню більшої ваги, ніж було вигідно йому самому. Змову Гіза з городянською верхівкою він змалював у комічних барвах, про загравання білявого героя з черню згадав лиш побіжно, нехай королева-мати сприймає його слова як вияв презирства чи, коли їй завгодно, як пересторогу. Та вона вирішила взагалі не звернути на них уваги. Тоді він усе ж підступив до неї зовсім близько й несподівано сказав:

— Вельможна пані, ви пропали.

Вона по-материнському всміхнулася:

— Не турбуйся! Врешті-решт Гіз працює на мене, бо дон Філіпп мені друг.

Вона таки справді вірила в це, а тому не розуміла, що король Філіпп шукає у Франції намісника собі — на той час, коли він стане тут єдиним володарем, розваливши Французьке королівство своїм іспанським золотом. А біля неї стояв той, хто починав це розуміти. Проте пані Катрін лукаво сказала йому:

— Йди-но до якої-небудь красуні, Королику. Розважайтесь обидва в мене на очах, і ти, і Гіз, тоді я вас не боятимусь.

Король Франції сидів, укутавшись у хутро, й писав. Саме такого настрою, тихого смутку, й вичікував Анрі, щоб відкрити йому дещо. Найгірше д'Анжу вже знав: один з його любчиків, Можйон, прегарний юнак, загинув сьогодні в двобої, і вбив його офіцер герцога Лотарінгського. Це вже було занадто: Гіз не тільки бунтував місто, а сіяв жах і в самому королівському замку.

— Ми його недооцінювали, кузене Наварро.

— Згоден, — відповів Анрі.— Такі герої, такі Голіафи вміють бути не тільки брутальними. Не слід забувати й про їхню підступність.

— Я відповім на все це гідно, але й з мудрим розрахунком, — вирішив король. — Я впишу своє монарше ім'я в списки Ліги.

І справді, негайно зробив так — із великою помпою, в присутності багатьох свідків з усіх суспільних станів. Нехай простий народ і шановні городяни самі переконаються, що королю не треба якоюсь спілкою нагадувати про його обіцянку захищати віру. Він поставив своє ім'я на самому початку, перед ім'ям герцога Лотарінгського, — на знак того, що всіма засобами боротиметься проти розповсюдження гугенотського вчення. А тим часом він і сам у це не вірить, та й ніхто не вірить безсилому королю. Своїм підписом він тільки потвердив, що по всій країні мандрівним ченцям можна підбурювати народ проти нього, і в кожному селі списки Ліги вкриваються підписами й хрестиками, в кожного парубійка стоїть перед очима сміливець Гіз, а в кожної дівчини — красень Гіз, і тільки він герой їхніх мрій, а не смутний Валуа, що знає лиш сумувати або віддаватись розпусті й бавитися зі своїм двором із хлопців.