Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?
- Автор: Сенченко Николай Иванович
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-608-245-4
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Україна: шляхом незалежності чи неоколонізації?». Краткое содержание книги:
Важливо для автора (як, звісно, й для більшості української людності), чи прозріє нарешті так звана політична еліта країни, аби побачити далеко не завжди благородну діяльність колоніальної адміністрації, що часто маніпулює навіть представниками державних органів.
Глибоко аналізуючи це питання, вчений-дослідник залишає його відкритим, він запрошує до роздумів над ним своїх співвітчизників, яким небайдужа доля Вітчизни й по-справжньому дорога її незалежність.
Для фахівців з теорії та історії управління суспільством, а також для широкого загалу читачів.
Професор Рормозер у своїй монографії про кризу лібералізму застерігає про небезпеку одностороннього лібералізму, який зазіхає на самостійне вирішення всіх проблем і заводить суспільство у глухий кут. Він полемізує з яскравим представником західних лібералів Френсісом Фукуямою, який у минулому очолював відділ в американському зовнішньополітичному відомстві й висловив у своїй книжці “Кінець історії” думку, що з кончиною соціалізму в історії залишається лише остання формація — лібералізм і що віднині лібералізмові нібито нема альтернативи. І якщо люди справді навчені гірким досвідом історії, то їм, так би мовити, ні до чого більше прагнути, крім лібералізму. Усі альтернативи лібералізму, нацистська, фашистська чи соціалістична, зазнали краху. Єдиним переможцем у цьому змаганні виявився лібералізм.
2.5. Чи приречене людство на лібералізм?
Згідно з Фукуямою, людство, сказати б, приречене на лібералізм самою історією. Мовляв, 200-річний процес епохи Нового часу показав, що єдиною дієздатною системою, яка зустрічає загальне схвалення й оптимально виражає права та потреби людей, є лібералізм.
“Однак якщо уважно придивитися до картини світу після падіння соціалізму, ми встановимо, — пише Рормозер, — що, на противагу твердженням Фукуями, про перемогу лібералізму в усіх країнах Східного блоку, насамперед колишнього Радянського Союзу, не може бути й мови. Більше того, там відбувається свого роду консервативна революція. Росія повертається до своєї власної суті, до своєї історичної самосвідомості, до спадковості національної самосвідомості, навіть православного християнства... Багато росіян мріють про відродження монархії, династії Романових. Як пояснити такі процеси?”
У Східній Європі й на території колишнього Радянського Союзу народи повертаються на арену історії, де борються за свою національну ідентичність. Сьогодні історичну силу, яка прокладає собі дорогу, являє собою не лібералізм і не соціалізм, а консерватизм. В Україні зростає національний соціалізм.
А що відбувається на Заході? Скептичне ставлення до маастрихтських договорів щодо економічного об’єднання Європи аж до відмови від цих договорів пов’язане з тим, що народи не хочуть, аби ними керувала надалі наднаціональна, централізована бюрократична система. Ця система відповідає логіці епохи Нового часу, але вона ігнорує ті життєві порядки, які склалися протягом багатьох поколінь.
Якщо згадати дебати щодо “Маастрихту” в Англії й Франції, то прибічники європейського проекту надихалися національними мотивами. Участь Франції в проекті необхідна, щоб забезпечити майбутню велич Франції, а участь британців в об’єднаній Європі має єдиний сенс — забезпечити національні інтереси Великобританії.
Однак глибинна проблема залишається — проблема бідності, величезного розриву в рівні життя між високорозвиненими і слаборозвиненими країнами. Апологетам лібералізму не варто забувати: у жахливому зубожінні населення “третього світу” винен Захід. Він практикував у країнах, що розвиваються, політику, яка виходила з моделі динамічного і високорозвиненого індустріального суспільства. Застосування цієї моделі в країнах “третього світу”, без урахування місцевих умов, призвело до занепаду національних культур, соціальних спільнот і життєвих форм, що склалися там історично. І винен у цьому був не комунізм, а насправді капіталізм, політика міжнародних фінансових організацій, насамперед — Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Світового банку. Сподівання принести прогрес у ці регіони, діючи за принципами капіталістичного мислення, виявились нереальними. Руйнування культури і природи в країнах “третього світу” набуло таких жахливих масштабів, що звідти хлинули потоки іммігрантів, яких ще не знала історія.
2.6. Неолібералізм
Поза межами частини академічного середовища й ділового співтовариства термін “неолібералізм” майже невідомий; його не вживає широка громадськість. У США неоліберальні ініціативи подаються як політика вільного ринку, що заохочує приватне підприємництво, особисту відповідальність і свободу вибору споживачами. За їхнім визначенням, ця політика протистоїть і руйнує безплідну діяльність некомпетентного, бюрократичного й паразитичного уряду. Він не може зробити нічого вартісного, навіть якщо має такі наміри, кричать послідовники неолібералізму. Завдяки зусиллям PR-спеціалістів, яких фінансують корпорації, такі погляди вважаються майже священними і не підлягають сумніву. З вражаючим красномовством прибічники неолібералізму доводять, що, здійснюючи політику від імені купки багатіїв, вони, мовляв, дарують неоціненні блага біднякам, оздоровлюють навколишнє середовище...