Йов. Фальшива вага

«Дорогий батьку, дорога мамо, люба Міріям і добрий Менухиме!

Йону не згадую, бо ж він у війську. Теж прошу Вас не пересилати йому цього листа прямо, бо в нього можуть з'явитися клопоти, коли він листуватиметься з братом-дезертиром. Саме тому я так довго чекав і не писав Вам поштою, аж поки нарешті знайшов нагоду передати цього листа моїм добрим приятелем Маком. Він знає усіх Вас із моїх розповідей, але не зможе поговорити з Вами ані слова, бо не тільки він американець, а вже його батьки роджені в Америці, він також не єврей. Але ліпший, ніж десять євреїв разом узятих.

Тож розповідаю Вам, як усе було, від початку й аж до сьогодні: спочатку, коли я перебрався за кордон, то не мав чого їсти, грошей у мене було в кишені два рублі, але я подумав, Бог поможе. Від якоїсь пароплавної компанії з Трієсту до кордону вийшов один чоловік у службовому картузі, щоби нас забрати. Нас було дванадцятеро чоловік, решта одинадцятеро всі мали гроші, вони купили собі фальшиві документи і квитки на пароплав, і той аґент корабельної компанії завів їх на потяг. Я пішов із ними. Подумав, не завадить. Пішов, у кожному разі, думаю, подивлюся, як то воно їхати до Америки. А тоді лишився сам із аґентом, і той дивується, чому я не їду. “А в мене ані шеляга”, — кажу аґентові. А він питає, чи я вмію читати і писати. “Та трохи вмію, кажу, але, може, не досить”. Ну гаразд, щоби Вас довго не затримувати, той чоловік мав роботу для мене. А саме: щодня, коли надходять дезертири, виходити до кордону, забирати їх, усе в них скуповувати і вмовляти, що Америка — край молочних рік і кисільних берегів. Welclass="underline" починаю я працювати, п'ятдесят відсотків від зарібку віддаю аґентові, бо я тільки субаґент. Він носить картуза з вишитою золотом назвою фірми, а я тільки нарукавну пов'язку. Через два місяці кажу йому, маю діставати шістдесят відсотків, інакше кидаю роботу. То він і дає шістдесят. Багато казати — мало слухати, знайомлюся в мого господаря з гарненькою дівчиною, Веґа їй на ім'я, і тепер вона Ваша невістка. Її батько дав мені трохи грошенят, щоби я почав власну справу, а я ніяк не можу забути, як ті одинадцятеро поїхали до Америки і як я лишився один. То я прощаюся тільки з Веґою, на кораблях я знаюся, то ж бо моя ділянка — і пливу до Америки. І от я тут, за два місяці доїхала Веґа, ми одружилися і дуже щасливі. Знимки у Мака в кишені. Спочатку я пришивав ґудзики до штанів, потім прасував штани, тоді пришивав підкладки на рукавах, і вже мало не став кравцем, як усі євреї в Америці. Як тут, під час прогулянки на Лонґ Айленді знайомлюся з Маком, просто перед фортом Лафаєт. Коли Ви будете тут, покажу Вам це місце. Відтоді я почав співпрацю з ним, всякі-різні справи. Аж почали страхування. Я страхую євреїв, він — ірландців, я вже навіть застрахував кілька християн. Мак дасть Вам десять доларів від мене, купіть собі за них щось, на дорогу. Бо скоро я, з Божою поміччю, пошлю Вам квитки на пароплав.